Постукував дощ,
вітер хмару гонив,
У сутінках вечір
дворами бродив,
І юний хлопчина,
як сам забажав,
З дівчам до бабусі
її завітав.

Тривога змінилась
на радість в очах,
Знайомство відбу́лось
в коротких реча́х,
Й поринула старість
у свій юний вік,
Що був не учора
і не торік.

Вже дуже давно
та пора відійшла,
Душа притомилася,
сива, стара,
Всі діти змужніли,
онуки зросли,
Роки відлетіли,
як в вирій птахи.

Птахи ж прилетять,
ще звиють гніздо,
Цвістиме весна
і бу́де тепло́,
На стомлені очі
журби паранджа
Спадає охоче,
й не дивно, хоча…

10.12.2025.
Ганна Зубко