Застряг ти між двома світами —
між розумом й мовчанням мрій.
Один гукає: «Йди в кохання»,
а інший впевнено: «Не смій».

Та ти завмер на роздоріжжі,
минають дні — і час не жде.
І шанс, що грівся біля серця,
немов вода із рук іде.

Він ще торкнеться на прощання
тепла твоїх тремких долонь.
І зникне, повз твоє мовчання,
і забере собі вогонь.

А ти стоїш, мов стовп, між ними.
Імла стирає все живе.
І те мовчання, що між нами,
не проросте і відійде…
________________________________________
На тебе довго я чекала.
Обабіч мене теж світи.
Надію марно годувала,
щоб поруч із тобою йти.

Тобі світила, мов зірниця,
крізь тріщини твоїх мовчань.
Та скільки серце може битись
об лід, що не дає звучань?

І там, де мрії не дожили,
не залишилося тепла —
зібрала все, що відболіло,
і тихо з простору пішла.

Ти ще в мені. Це не стихає.
Бо вийти — це ще не піти.
Я в тиші, що не відпускає
від нездійсненної мети.

Поки твої в мовчанні межі —
мій шлях не став коротшим, ні.
Я просто вийшла з твого часу.
А ти залишився в мені…

21 квітня 2026 р.