Зима така твоєму серцю люба. Як заметіль танцює край вікна. Зима для мене – туга й згуба. Мені все мариться весна.

Лиш навесні збуваються надії.
І кличуть до кохання соловї.
Струмками вод дзюрчать дівочі мрії
І квітами стають слова твої.

Весни тепло крізь сни почую.
Я навіть крізь метілі бачу їх.
Ці нестрашні морози нехай лютують. Зміною голос твій,очі і твій сміх.

Наташа Лісова

Зима така твоєму серцю люба. Як заметіль танцює край вікна. Зима для мене – туга й згуба. Мені все мариться весна.

Лиш навесні збуваються надії.
І кличуть до кохання соловї.
Струмками вод дзюрчать дівочі мрії
І квітами стають слова твої.

Весни тепло крізь сни почую.
Я навіть крізь метілі бачу їх.
Ці нестрашні морози нехай лютують. Зміною голос твій,очі і твій сміх.

Наташа Лісова

ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУЄ КРИЛО

Лапатий сніг обтрушує крило,
Мов білий спогад, що летить, кружляє,
Шепоче вітер: «Вже таке було…»
А він летить і м’яко так сідає.

Змережаний морозом кожен звук,
І тиша, наче вічність, оживає,
Душа мовчить, бо втомлена від мук,
А сніг летить і килимом лягає.

Він все летить, мов пам’ятає шлях,
Притрушує і верболіз, й калину,
Неначе шаль моститься на плечах,
І навіть причаївся біля тину.

І в кожній миті спогадів печать,
Засніжені дитинства виднокраї,
Де мама вміла піснею мовчать,
А батько мовчки грів долоні краєм.

Сніжинка, як молитва на вітрах,
Що лине з неба чиста і прозора,
І світ стає, неначе білий птах,
І скатертина біла й неозора.

Лапатий сніг обтрушує крило,
І з легкістю лягає на простори,
Цілує ніжно й лагідно чоло
І взяв в обійми рідні мої гори.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

Це не в моїх силах,
Птахом десь полину
Будувати міцніші краї.

Поглянь ж, моя люба,
Поглянь, моя мила,
Застряли надовго ми в цьому лайні.

І все те пусте,
Зима ця пройде,
Та пам’ятатиму вічно те слово.

Скочило з уст,
Побігши рікою.
“Я тебе люблю”, – сказав ти мені.

Згадай цю годину
В тихую днину
І потім розкажеш, як було тобі.

Тоді я все кину
І птахом полину
За зелені діброви, за шумні гаї.

Будувати се щастя
Нестримне, невпинне,
Хоча, може, і помру навесні.

Так дивно пахне зима.
А, ви, відчуваєте її аромат?
Аромат із морозу і водночас тепла.
Аромат мандаринів у вазі.
Аромат дива, прихований в
Кожній сніжинці, що спускається
З неба вальсом до нас.
Так дивно пахне зима.
І обійми в неї тепліші.
І кава смачніша.
І поцілунки рідніші.
І все навкруги твоє око чарує.
Білою ковдрою вкрита земля.
Ніби аркуш паперу,
Для нового твору.
Так дивно пахне зима…

Все не вірю, що я вже зима,
Все здається — далеке ще літо,
Їх не стало, років тих, нема,
До години, хвилини прожито.

Душа рветься до літа доріг,
В порошнечі, в’язкому болоті,
У хатину сільську — оберіг,
В щебіт ластівок, що на дроті.

До світанків всіх тих, вечорів,
В ті стежки споришеві у росах,
В мамин двір,
що весь мальвами цвів,
Де ступали мої ноги босі.

Так, шкодую, що я вже зима,
Що не бути вже літом —
це знаю,
Доказ того — моя сивина,
Як не дивно, її не ховаю.

28.08.2024.

В кінці літа згадалась зима,
Дуже справжня,що холодом віє,
Тепер інша, вже тої нема,
Одіялом пухким не накриє.

Зарум’янить щоку, ущипне,
В річці воду
злегка приморозить,
Жменьку снігу десь, може,
сипне,
Ледь помітно
траву припорошить.

Таку маємо, дяка, що є.
Із зими снігурів пам’ятаю…
Аж до пояса сніг дістає…
Загубились галоші, шукаю…

Попід стріху, уздовж, бурульки…
Завірюха сліди замітає…
Візерунками тішать шибки…
У криниці вода замерзає…

28.08.2024.

Свіжить зимова прохолода,
Тішить своєю чистотою білий сніг,
Мереживо на вікнах — насолода,
І скоро рік Новий прийде на наш поріг.
В домівках скрізь засвітяться ялинки,
На них заграють іграшки нові.
За вікнами заходяться сніжинки
В казковому танку святковім.
Усе завмерло і затамувало подих:
Дерева, квіти й трави в унісон,
Ведмедів, їжачків і білочок
Зачарував зимовий дивний сон.

Зима приходить, як казка у снігах,
Вітер заметілі дарує нам вдачу.
На деревах крижані квіти розцвітають,
І всюди біле покривало розкладають.

Снігопади танцюють у небесній гавані,
І кришталеві сніжинки танцюють в карнавалі.
Природа засинає під великим покривом,
А серця тремтять у вогні новорічних свят.

Зима — це час мрій і ніжності в серцях,
Де кожен крок, мов казковий вальс.
Мороз відчувається в повітрі,
І кожен подих, мов хмарка в синім косині.

Зима — це час зимових радощів,
Коли діти весело грають в снігу.
І серцям даруються нові надії,
У цій порі, де кожен день — новий витвір.

Нехай зима приносить нам тепло,
У душах і серцях, де завжди є місце коханню.
І в цьому сніговому вальсі, мов на танцполі,
Ми відчуваємо велику любов до життя.

• Твір:

  На землі чарівній, де кожна пора – диво,
  Весна приходить, з ласкавим промінням весняним.
  Квіти розцвітають, веселка на небі нам віщує:
  "Життя прекрасне, повне радості і мрій!"

  Літо настає, сонце горить на небі вогнями,
  Ріки співають свої мелодії, ліс гомонить в тіні.
  Пташки літають, мов кольорові стріли,
  Веселка у серці, веселка у душі – вічна весна!

  Осінь приходить, листя золоте кружляє в повітрі,
  Туман пливе низько, сіяючи загадки і таємниці.
  Журба відходить, як вітер у поле,
  Мудрість осені вчить нас цінувати кожен момент.

  Зима наближається, з гарячих відомостей стежка мовчить,
  Сніг падає, як вічний поцілунок природи.
  Мороз вишиває вікна крижаними малюнками,
  Серце відчуває спокій і тишу, як ніколи.

  Кожна пора року – це казка, що розкриває таємниці світу,
  Весна, літо, осінь і зима – вони об'єднують нас у круговерті часу.
  То як пісня вічна, то як диво чудове,
  Пори року – це краса, що дарує життя нам у подарунок.