Спини мене — я вже стою над краєм,
Де крок — і тиша вибухне в мені,
Де кожне слово лезом розтинає
І кров’ю осідає на душі.

Спини, коли зневіра душить груди,
Коли в повітрі — попіл проліта,
Коли між сотень — наче йдуть не люди,
А порожнеча дивиться з чола.

Торкнись — не то розсиплюсь на уламки,
Бо буря вже не вщухне без руки,
У серці проростають інші рамки:
Стискає тяжкий подих до туги.

Не відпусти — я можу не вернутись
Із тих глибин, де тоне навіть світ,
Де кожна думка має обернутись
У вирок, де нема ні зим, ні літ.

Спини мене. Тримай. Не дай зірватись.
Бо там, за крок — немає вороття.
Я ще жива — і можу ще триматись,
Поки є ти — у мене є життя.
27 березня 2026 р.

Якби у мене були чари і я би ними володів
Я розганяв би в небі хмари, усе на світі би зумів
Якби у мене були чари, я б пас вітри немов отари, достатньо було б кілька слів
Якби у мене були чари, ніхто б на світі не хворів
Я б припинив у світі чвари, якби ж у мене були чари
Якби у мене були чари я дарував би іншим мир
Ніхто би вже не помирав, ніхто би вже не сумував
Якби у мене були чари, я б людям радість дарував
Якби ж то в мене були чари, я б мабуть сам про це не знав