Крутиться пісня, мов юла жива, Весна прилетіла — сміється трава. Прокинувсь ведмідь, розігнався в танку, І світ засвітився в ясному вінку.
Чому це у серці вогонь зайнявсь? Чому цей мій гнів у душі піднявсь? Та пісня лунає — і зло відступа, Як ангел з крилами добро обійма.
Приспів: Хай цей світ розквітне, хай сонце встає, Хай дружба, мов полум’я, завжди горіє. Нехай тепле серце усіх зігріва, Нехай зло розвіється, як полова.
Пташки заспівають, мов зорі горять, А місто у квітах почне вигравать. Образи зникають, як тінь у пітьмі, І дощиком щастя нас кроплять святі.
Темрява у землю впаде без сліду, А райдуга ніжна усміхнеться всюди. І ми промовляєм, мов клятву одну: «Мир і дружба — навіки, в добру і весну!»
Не можна бути злим, мстивим й глухим, Бо миша з нори вислизає тихим. Не можна надмірно наївним ставати, Як рибка грайлива з води виривати.
Не можна літечко ясне загубить, Бо швидко, мов окунь, поплине на мить. А хвиля русалку враз змиє в пітьмі, Та пісня нас знову зігріє в пітьмі.
Приспів: Хай цей світ розквітне, хай сонце встає, Хай дружба, мов полум’я, завжди горіє. Нехай тепле серце усіх зігріва, Нехай зло розвіється, як полова.
Пташки заспівають, мов зорі горять, А місто у квітах почне вигравать. Образи зникають, як тінь у пітьмі, І дощиком щастя нас кроплять святі.
Темрява у землю впаде без сліду, А веселка ніжна усміхнеться всюди. І ми промовляєм, мов клятву одну: «Мир і дружба — навіки, в добру і весну!»
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
А вітер віє? Виє. А світ – повія? Криє. А ми – то люди? ,,…вряд лі”. А їх засудять? Крайні: Так,ті що скраю, Це не останні, Це ті, що можуть, Це й ті, що крають: Серце людини – то на частини, Серце останніх – то на руїни. А ті руїни – то сім’ї, А ті руїни – то діти, А ті руїни – довір’я, А ті руїни – то квіти. …Їх вже не буде. Криє. Вітер не віє – виє. – Крайні – то люди? – Навряд чи. Бог їх засудить. А гріх чий?
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
А світ би й далі воював! Чужими ж то руками… Не впився кров’ю досі хтось Й дитячими сльозами! А світ кричить, що він почув, що буде помагати! А що ж отримує народ? Знов міни та гранати. Під кулеметними дощами, Замість квіток у саду, В занепад канув юний цвіт, Світові на усладу. Усім начхати ж бо на нас, Вони як в зоопарку, Сидять і дивляться на це, Даючи в руки палки. А світ би й далі воював… А я б хотіла миру! Щоби ніхто не помирав, І не лягав в могили! Щоб діти грались без страху у злагоді й любові, а на обличчі посмішка, А не сліди від крові.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Я третій рік не сплю,як колись спала. Бездумно забуваючи у сні. Я третій рік одну мрію плекаю, Про мир, що хай настане навесні. Я третій рік молюсь, благаю, каюсь, Тремчу під звук сирени кожен раз. І третій рік забути намагаюсь, Що десь душі чиєїсь вогник згас. Вже третій рік кричим ми всьому світу, Нечутно нас, закрили вуха всі. Та вперто я молюся й сподіваюсь, Що скоро будуть кращі вже часи. І час настане мирний і прекрасний, Наповнивши серця добром своїм. Та спогад про війну, нажаль, не згасне. Лиш лишиться уроком нам усім.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
