Вона була лиш шансом на кохання
І тонким натяком на світло вдалині,
Немов несміле, перше привітання,
Що розчинилось в гомінкому дні.

Вона була як тиха передмова
До книги, що лишилась в стороні.
Несказане, напівзабуте слово,
Що добру вість залишило мені.

Минуло все… Лишився тільки спомин,
Як відблиск сонця на старій стіні.
Вона була коротким гулким громом
У чистій і глибокій вишині.

Вона була лиш шансом — тільки миттю,
Яку не встиг я втримати в руках.
Та крізь тумани, крізь земне століття,
Її вогонь світитиме в роках.

03 травня 2026 р.

Завмерла мить у пальцях піаніста,
Прозорий звук стікає по щоці.
Вона пливе, повільна й дуже чиста, –
Мелодія, що тоне у мені.

Ще не політ, а тільки розтирання
Сухого смутку в теплій тишині.
Так дихає розгублене світання,
Що ледь тремтить у згаслому вогні.

Тут кожний крок дорожчий за хвилину.
Тут вдих – несказане чиєсь ім'я.
Світ зупинився, щоб одну краплину
Допити з чаші темного буття.

Затим стаккато стукає у вікна,
І сльози виступають на тлі скла.
Зойк скрипки і мелодія затихла,
Настала тиша, вічна, неземна.

14 квітня 2026 р.

Схопити тиші невловиму мить
Безмежність неба, чистоту, блакить.
Куточки потаємні у душі
Де світло тихе дихає в мені.

Де спогади щасливі оживуть,
А мрії ніжні крила розпахнуть.
Де серце вчиться вірити й любить,
І крізь пітьму до сонця знов летить.

Де час спиняє крок на мить ясну,
І тиша шепче істину просту:
Що світ живе у подиху й теплі,
І світло це — народжене в мені.
26 березня 2026 р.

Золотавий місяць високо у небі.
Мрія загубилась на чужій планеті.
Світиться яскраво, мов зоря палає,
І планета зіркою в небі розцвітає.

Час минає швидко. Опадає цвіт.
І яскрава зірка покидає світ.
Миттю відродилася мрія у житті –
Щастя прилетіло в сутінки душі.
31.03.1993 ©Ірина Вірна

Дотанцьовує танець свій літо,
Незабаром з поклоном піде,
Ароматами інших вже квітів
Осінь вересень розпочне.

Кажуть, вже полетіли лелеки,
Попрощались з гніздом
ластівки,
Може й так, бо дорога далека,
Чи прихід буде ранній зими.

Стріне вересень першим
неділя,
(Календар під рукою лежить),
Прохолодою б осінь накрила,
Приніс вітер її першу мить.

Кине тінь свою ніжну на плечі,
Розфарбує усе на свій лад,
В місяцях поміняє дні, ночі,
Чарівний розпочне листопад.

20.08.2024.

Мої груди наповнені 
Коханням твої.
Мої вуха твоїм 
Голосом оповиті.
І серце співає ніби навіжене.
І б'ється і шаленіє, коли 
Зі мною поруч ти.
Мої обійми теплом огорнуті 
І долоні тремтять, ніби 
Вони у вогні.
Вогонь кохання полонить мене.
Ти і я. Ти і я. Лиш серце шепоче.
Побудь зі мною ще мить.
Хай минає і літо й осінь. 
І сурова зима і весна.
Тільки ти і я. І мить довжиною 
В сотні роки. 

Ще одна мить і вона ,
розірве сотні кілометрів розлуки.
Тільки ще одна мить і
в обійми твої я прелину.
Ти поруч, я відчуваю сердця
стук тук – тук.
Ти поруч і більше нічого не треба.
Ще одна мить з тобою
нажаль уві сні.
А, я, хочу її в реальному житті.