Шепоче дощик за вікном,
Нашіптує казки тихенько,
Укутує солодким сном,
Постукує у скло легенько.

А ніч ховає світ у тінь,
Й думки пливуть, мов субмарини,
Поміж чудних химер-створінь
Занурюються у глибини.

Глибини, замкнені в мені,
Там тиша дихає тривожно,
Де крок від правди — до брехні,
Де заблукати легко можна.

Ніч легко входить в тихий дім,
Перевзувається у капці,
І дійством дивним, чарівним
Сни сіє, ніби мак на грядці.

Вони лягають на думки,
Торкають душу так несміло,
І тануть, мов нічні зірки,
Що впали в море й не згоріли.

І вже не страшно у пітьмі,
Бо дощ шепоче колискову,
Й пливуть у сонній глибині
Сни та думки такі казкові.

І я пливу на глибині,
Де сон тримає, наче море.

07 квітня 2026 р.

Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м’якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.

Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.

Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: “Ми це зробили. Ми – вище неба”.

Один раз повіриш в сірий
Що важкий
Незрозумілий

Так поваришся у ньому
Так набачишся усього
Мариться
Це не казково

Прорахуй но кожну букву
Та не надто!
Щоб не сухо

Вогкість теж не допускай
Хіба що море
Бажано, у Східний край

Всюди ловиш протиріччя
Навіть ждеш Середньовіччя

Голова кипить
Спиніться!

Відсирів давно твій сірий
Той важкий
Незрозумілий

Дихотомія
Хохотіла
І ми з нею
Бо здуріли

Йшла до моря ґаздиня.
Славна дівчина Дарина.
Любила з морем розмовляти.
Свої думки розповідати.

І ненароком від плачу.
Свою сльозу до моря проронила.
І покотилася сльоза із морем
У безодню.

А дівчина все говорила
Всі ті образи вилила йому.
Ти не печалься і не плач, дитя.
Зі штормом твою бурю заберу.
І вгамується твоя душа.
І перетвориться на радість.

Додому дівчина пішла,
а море в слід їй шепотіло :
,, Бурю заберу собі,
а з радістю тебе я відпускаю “

Справді я її кохав..
Я мріяв – щоб разом – туди!
Я мріяв – щоби разом всюди!
На говерлу, на край світу, та й на море, люди!

Я мріяв побувать в Одесі!
Так.. бував вже там!
Но не з нею, а з сім’єю
Так.. це теж крутяк!

Хотілось разом люди!
Щоби знали всі.. – Що я зможу з нею всюди!
Що ми зможемо разом!
Попри вітер, попри зливу, попри сильний шторм!

Я думав, що рванем в Херсон
Візьмем гарбузів поза сто
Але візьму я лиш таблетку
Щоб забуть – цю малолетку!

Море, безмежна глибина таємниць,
Де хвилі співають свої пісні нічні.
Твої води, мов мрії безкраї,
Линають від берега до горизонту далекого.

У тобі таємниці тисячі, мов перлини,
Що лежать у твоїх недосяжних глибинах.
Ти — вічний мудрець, що розповідаєш про минуле,
І слухаєш кожну думку, кожне слово тихо.

Твої хвилі — це мелодія вічності,
Що лине у серцях мандрівників морських.
У твоїх водах криються тайни стародавні,
І кожен корабель — це частина твоєї історії.

Море, ти — вічний символ величі й сили,
Твої хвилі — це вільний танець вітрів.
Ти — мудрець, вчитель і друг безсмертний,
І твоє ім’я вічно буде звучати в серцях людських.

Море, безмежна глибина таємниць,
Де хвилі співають свої пісні нічні.
Твої води, мов мрії безкраї,
Линають від берега до горизонту далекого.

У тобі таємниці тисячі, мов перлини,
Що лежать у твоїх недосяжних глибинах.
Ти — вічний мудрець, що розповідаєш про минуле,
І слухаєш кожну думку, кожне слово тихо.

Твої хвилі — це мелодія вічності,
Що лине у серцях мандрівників морських.
У твоїх водах криються тайни стародавні,
І кожен корабель — це частина твоєї історії.

Море, ти — вічний символ величі й сили,
Твої хвилі — це вільний танець вітрів.
Ти — мудрець, вчитель і друг безсмертний,
І твоє ім’я вічно буде звучати в серцях людських.

• Твір:

  У місячну ніч, коли зорі танцюють,
  Тече річенька малесенька в долину,
  Де вишні цвітуть та солов'ї співають,
  І краплі роси виграють у калині .

  Пливе вона серед гаїв зелених,
  Мов діва молода в білому одязі,
  Зваблива, чарівна, в ніжній нічній тіні,
  Вона тече, наче ріка в пошуках моря.

  Звучить ліс дзвінкою свіжістю,
  І вітерець шепоче таємні слова,
  Річенька пливе, мов у небесній чистоті,
  Лине, мов музика, дивовижна розмова.

  І чарівність ця, немов казка давня,
  Розквітне в серці кожного мандрівника,
  Бо річенька малесенька веде за собою
  У світ прекрасний, у країну мрій і дива.