Спинився час на кінчиках смичка.
Застигла ніч, прозора і висока.
Струна дощу — тонка і неважка —
Торкається задумливого ока.

Пливе туман, як лагідний мотив,
Між тіней сплять загублені лунання.
І день, що так нестримно віддзвенів,
Повільно гасне, тонучи в мовчанні.

Тут кожен звук — мов видих і спокій,
Мелодія без слів і без напруги.
Лиш тиша п’є цей зоряний напій,
Стираючи всі болі і потуги.

Згасає звук. Лишається тепло,
Що розлилось між нотами і снами.
Все, що боліло, — просто відцвіло,
Відлунням світлим стало поміж нами.

27 квітня 2026 р.

• Твір:

  Вроді й дали ту підтримку, вроді легше трохи стало
  Але в серці так кололо, але Возі полегчало!
  Йому знов зробили боляче, йому знову дали бій
  Але кохана, ну не смій, подолати не зумій..

  А подолати не зумієш, тому що Возі трохи сили..
  Возя духом сильний хлоп, не здолає навіть ТОР!
  Я справді кажу, мене ось не зламати!
  Хочеш бою, приходи, але програти не засци!

  Зробиш боляче, зроби.. Але потім не кажи..
  Що Возя злий, та інколи жорстокий...
  Насправді я б тебе не трогав..
  Якби не вдарила у бок
  Тепер лови оцей кидок!

  Не треба було це робити, не треба ці твої мотиви!
  Воно тобі нічо не дало!
  А Возі мотивації надало!
  Щоб подолати знову всіх!