Яскравий день укутала пітьма,
Залишилась тривожна порожнеча.
На темній, рваній рані полотна
Сумний тривожний погляд ніби втеча.

Поміж уламків мальовничих скла,
Твій тихий шепіт, немов шум прибою.
В полоні мороку, пітьми та зла
Мені не лячно, коли ти зі мною.

У темряві звучить звірячий рик,
Мов войовнича, грізна ,тиха пісня.
Не дай мені зірватися на крик,
Будь поруч, стань останнім «до і після».

Коли ступлю у прірву, – зупини!
Скажи, що я для тебе ясне сонце.
Ти двері в своє серце відчини
Туди ввійду, мов промінь крізь віконце,

Який проріже темряву із хмар,
Розтопить лід і з`явиться надія.
Скажи мені, що ВИЩИХ СИЛ я ДАР,
Твоя, нарешті виконана, МРІЯ.

Поки моя рука тремтить в твоїй,
Ти говори мені це знову й знову.
Що я твій ДАР і МРІЯ – я тоді
Старий зруйную світ і створю НОВИЙ.
23 березня 2026 р.

Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою – зимною, теплою,
і приспить колисковою – мрійною, легкою.

І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жалітись долі серцем зболена мрія
і чекатиме волі, що її відігріє.

Та промінням веселим, залюблена весною,
воля проліском першим і кригою скреслою
відцвіте, відструмує і зникне безслідно.
Лише серце відчує себе мрійно-квітно.

Незабаром відлига стече по щоках,
серце звільниться стиха, забудеться в снах.
І чекатиме знову холодного вітру,
щоб відчути по-новому себе – мрійно-квітно.

09.03.1999 ©Ірина Вірна 💙💛

Щастя – щоранку писати “як ти?”,
Щастя – щовечора слухати розповідь про твій день,
Щастя – безмежно, хоч і в думках, тебе кохати,
Щастя – мріяти про спільну сім’ю та дітей.

Ти – ідеал моєї уяви та бажань,
Ти – найцінніший в світі скарб,
Ти та, за якою я піду будь-куди без жодних вагань,
Ти окриляєш, і сама літаєш поміж хмар.

Жити разом з тобою – безмежне щастя і радість,
Твоїм гідним цінностям я корюсь,
Понад усе я прошу до твоєї долі Божу милість,
За тебе я щодня молюсь.

І без різниці ким я для тебе стану,
Чоловіком, другом чи ніким.
Моє серце від тебе тане,
І я назавжди залишуся твоїм.

Понад усе хочу, щоб ти була щаслива,
Це мій обов’язок та моя ціль.
Заради цього піду на все, моя мила,
Головне, щоб ти прожила своє життя мрій!

Кожен міліметр твого тіла – моя насолода,
Кожен кутик твоєї душі – моє натхнення.
Понад усе хочеться, щоб в Україні був мир і свобода,
І я міг вживу дарувати тобі своє кохання.

Часто згадую кожен твій цілунок і дотик,
Життя з тобою було ідеальним і щасливим,
Шалено кохає принцесу твій котик,
Який в житті ще не був таким муркливим.

Ти – мій ідеал мрій та бажань,
В тобі я бачу матір дітей моїх,
І я можу сказати без жодних вагань,
Що кохатиму до кінця днів своїх.

Кожен міліметр твого тіла – моя насолода,
Кожен кутик твоєї душі – моє натхнення.
Понад усе хочеться, щоб в Україні був мир і свобода,
І я міг вживу дарувати тобі своє кохання.

Часто згадую кожен твій цілунок і дотик,
Життя з тобою було ідеальним і щасливим,
Шалено кохає принцесу твій котик,
Який в житті ще не був таким муркливим.

Ти – мій ідеал мрій та бажань,
В тобі я бачу матір дітей моїх,
І я можу сказати без жодних вагань,
Що кохатиму до кінця днів своїх.

Золотавий місяць високо у небі.
Мрія загубилась на чужій планеті.
Світиться яскраво, мов зоря палає,
І планета зіркою в небі розцвітає.

Час минає швидко. Опадає цвіт.
І яскрава зірка покидає світ.
Миттю відродилася мрія у житті –
Щастя прилетіло в сутінки душі.
31.03.1993 ©Ірина Вірна

Квіти яскраві побачила
та не тримала в долонях,
не відчувала їх пахощів –
чистих, ніжних, чудових.
Мрія, як квітка, гарна
майнула швидко повз мене.
Тільки відчула: даремно
витрачу сили на неї я.
Звідки вона? Неповторна!
З якої далекої думки?
Чому минає так скоро?
Тільки лишає відлуння…
21.01.1993 ©Ірина Вірна

Я хочу повернутися додому,
Але боюся не впізнати те,
Що було рідним стільки років,
Що в пам’яті стирається уже.

Я хочу повернутися до міста,
До вулиць і каштанів квіту,
Бо пам’ятаю їх іще з дитинства:
Свою Двірцеву і Бульвар. Це рідне.

Я хочу повернутися додому,
Бо бачу своє місто в кожнім сні.
Я буду посміхатися знайомим,
Радіти сонцю… вже після війни.

травень, 2024 р. ©Ірина Вірна

Неспішний поступ вулицею міста.
Ось зацілована промінням квітка.
Метелик на хмаринці примостивсь, як мітка,
Родима пляма – від весни до падолиста.

Пекучо-тягнуча тривога вою.
І хилиться від поштовху повітря квітка.
Хмарина набубнявілась – дощинка.
Чекаєш, мрієш, тужиш до відбою…

2024 р. ©Ірина Вірна