Коли світ розсипається, мов картковий будинок,
І фундамент під ногами стає водою,
Я не шукаю жалю чи сторонніх підтримок —
Я стаю на опору, що завжди зі мною.

​Вона в мені — від маминих перших уроків,
Від того «вставай», коли вперше упав.
Вона з Йосипівки, з її тихих кроків,
Де хутір забутий сили мені давав.

​Моя опора — це пам’ять мого Бандурового,
Де в кожній хаті — вогонь добра і тепла.
Там не боялися ні ворога, ні слова злого,
Там моя доля коріння своє сплела.

​Я тримаюсь не силою — я тримаюсь терпінням,
Бо знаю: за мною — мій рід і мій дім.
Я не просто людина, я — коріння й насіння,
Що мусить пробитися крізь цей бетон і дим.

​Не шукайте опору зовні, у грошах чи славі,
Там лише ілюзія, дим і хиткі міражі.
Будуйте свій світ на козацькій переправі —
На власній, незламній опорі душі.