Твої обійми перед сном,
І можна спати йди в дурдом.
Вони для мене оберіг,
Не знаю, як без них я міг.

Зайшов в палатку посміхаюсь,
Придуркуватий трохи…каюсь.
Прийшов спокійно я до ліжка,
А там пряма у сон доріжка.

Тобі добраніч побажаю,
І швидко я вже засинаю.
Скоріше справи доробляй,
Й мене у сні наздоганяй😉.

Ці дні без Тебе й не з Тобою,
Огорнуть лише журбою…
Лиш телефоннії дзвіночки,
Надають сил відкрити очки…

Думки усі мої про Тебе,
З усмішкою підігрівають мене.
Твою усмішку представляю,
Лише Тебе завжди чекаю…

Твій ніжний голос мов чарує,
Мій мозок тільки його чує.
Всі інші пропускає мимо
Надіється, щоб сталось диво.

Почути голос Твій бажаю,
В думках Тебе я обіймаю.
Твоє тепло відчуть я мрію,
Без цього певно я здурію…

Не буде звісно так завжди,
Примчишся скоро Ти сюди.
Зрадіє все живе навколо,
Від ніжного сіяння Твого🌞💜.

Навіщо в обіймах слова?
Достатньо просто тримати.
Це гармонія як ніч і сова,
Вистачить просто мовчати.
Години біжать – це їх справа,
А нам нема куди поспішати.
Хай повільно розкриється мальва.

Мінімум двадцять секунд,
Тримай, не відпускай.
Грай повільно етюд,
Не спіши, почекай…

Я обіцяю – завтра я забуду,
Твій ніжний погляд що мене шукав.
Твої слова, як ти мене втішав,
Коли я знов була в сердечній смуті.

Обійми, що мене в них зігрівав
Коли мороз на вулиці шалений
Ти був для мене найтеплішим пледом,
Який мене любив та цінував.

І вчинки всі твої, твої вуста,
Якими ти мені знов зізнався,
І руки ними ти мене торкався
Я все забуду. І твоє ім’я.

Але тоді в душі з’явиться дірка,
Що буде ніби з розміром тебе.
Аж ні! Не зможу в приходящий день,
Забути все, про що пишу я вірші.

Я обіцяю – завтра я забуду,
Твій ніжний погляд що мене шукав.
Твої слова, як ти мене втішав,
Коли я знов була в сердечній смуті.

Обійми, що мене в них зігрівав
Коли мороз на вулиці шалений
Ти був для мене найтеплішим пледом,
Який мене любив та цінував.

І вчинки всі твої, твої вуста,
Якими ти мені знов зізнався,
І руки ними ти мене торкався
Я все забуду. І твоє ім’я.

Але тоді в душі з’явиться дірка,
Що буде ніби з розміром тебе.
Аж ні! Не зможу в приходящий день,
Забути все, про що пишу я вірші.

Якщо у пам’яті моїй
Не буде зустрічей з тобою,
Тоді навіщо й розум мій?
Без тебе світ живе журбою.

Якщо не бачу я тебе,
Твій образ рідний та яскравий.
Навіщо очі в мене є?
Все інше зовсім не цікаво.

Навіщо руки маю дві?
Тебе щоб ніжно обіймати.
І вуха – чути голос твій,
Його я з тисячі впізнаю.

Навіщо в світі цім живу,
І вірші знов свої складаю?
Для тебе, промінь мій, творю
Сміюсь, та дихаю, кохаю.

Якщо у пам’яті моїй
Не буде зустрічей з тобою,
Тоді навіщо й розум мій?
Без тебе світ живе журбою.

Якщо не бачу я тебе,
Твій образ рідний та яскравий.
Навіщо очі в мене є?
Все інше зовсім не цікаво.

Навіщо руки маю дві?
Тебе щоб ніжно обіймати.
І вуха – чути голос твій,
Його я з тисячі впізнаю.

Навіщо в світі цім живу,
І вірші знов свої складаю?
Для тебе, промінь мій, творю
Сміюсь, та дихаю, кохаю.

Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м’якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.

Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.

Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: “Ми це зробили. Ми – вище неба”.

А ви знали, що тато вміє теж любити.?
А ви знали, що тато теж ,
хвилюється за вас.
Хоча він не зграбно вміє то робити.
Але він теж любить вас.
А ви знали скільки в тата ?
Ніжності й любові.
А скільки теплих слів,
Не сказаних щодня.?
Його любов не звична, друга.
Його любов роботою покрита.
Щоб мале його дитя жило
В домівці теплій, щоб мало
Гарний одяг, а на сніданок
Мав смачний пиріг.
Щоб на свята твої щасливі оченята
Від подарунків в захваті були.
То вся любов є тата,
щоб вся домівка сповнена
добробутом була.
А ви знали, як в тата плаче
серце уночі, бо поряд він
Не може бути з вами.?
А, ви знали , що тато вміє теж любити?
І хоче тих обіймів, так само , як і ти…
Для сім’ї він, як сталь і
для мами – опора…