Я пам’ятаю більше, аніж хочу.
Накоплює життя архів подій.
І кожна мить, мов морок серед ночі,
Вертає знов у спогади мої.

В них голоси медові вже прогіркли,
Тепло обіймів стерлось із долонь.
Та варто серцю лиш про них згадати —
Вони іскрять, палають, мов вогонь.

Змінити б грози в серці на мовчання,
Звільнитися від болю та образ.
Та час щоденник пише без вагання —
І в ньому зберігає все про нас.

І, може, в тім — не кара, а спасіння:
Несемо цей тягар, як власний хрест.
Бо поки пам’ять — доти є й коріння,
Що вчить іти крізь темряву без меж.

05 квітня 2026 р.

‎Тиха ніч настала, зорі запалали,
‎Між світами стежку місяць освітив.
‎Йдуть до нас як тіні предки на гостини,
‎Бо відкриті брами між обох світів.
‎
‎Мудрий Велес з Наві двері розкриває,
‎Щоб хоч раз на рік, об'єднався Рід.
‎За стола сідаєм, предків всіх згадаєм,
‎Аби пам'ять й шана глибше проросли.
‎
‎Хліб і мед духмяні на столі лишаєм,
‎Щоб Рід пригостити, чемно їх зустріть.
‎Вітер шепче давнє, ніби заклинання,
‎" Пам'ятай хто ти, та шануй свій Рід".
‎
‎Зорі сиплють з неба,світлим зорепадом,
‎Наче сльози щастя, світять до землі.
‎Світлі душі предків в Яві розійшлися,
‎Велесовим часом мудрість принесли.
‎
‎Під ведмежим знаком, крізь тумани часу,
‎Водить Велес душі з Наві і у Явь.
‎І хто свічку в домі, з шаною запалить,
‎Рід до того прийде, бо побачить шлях.
‎
‎Нічний вітер носить, предків спів глибокий,
‎Там де дуб стоїть, старий, віковий.
‎Той що тут зростає і баланс тримає,
‎Пам'ятає голос тисяч поколінь .
‎
‎У цю ніч єднання, тиша оживає,
‎Мудрість світом лине,кожному своя.
‎Предки скажуть тихо " В світі все минає,
‎Тільки вчинки й пам'ять,вічні, пам'ятай,"
‎
‎Свічка хай палає, все лихе згорає,
‎Ну а те що варте, знову оживе.
‎Рід що пам'ятають,з попелу повстане,
‎І вогонь підтримки поведе тебе.
‎
‎Цілу ніч до ранку, в тишу прислухайтесь ,
‎Зможете почути, що підкаже Рід.
‎А під самий ранок, як зоря настане ,
‎Велес предкам скаже, час додому йти.
‎

У рідному місті – рідний рід:
Тут залишився мій батько.
Я пам'ятаю його завіт:
"Потрібною будь і не озирайся.

Прощай все погане, забудь лихе,
Прямуй у майбутнє з мрією.
Можливо, колись згадають тебе
Незлим тихим словом – з надією".

Мій батько працює, як завжди робив,
Не хоче покинути місто.
З надією вірить у мир без війни,
І знає, що він – корисний.

Таким, як він, – низький уклін!
За те, що просто залишились…
підтримують в місті щоденності плин
І вірити в мир не стомились.

січень, 2024 ©Ірина Вірна

мій батько помер 5 травня 2025 року на 74 році життя
СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ

Погана пам’ять

– Рятуйте, лікарю, щось сталося із головою,
Де був, і що робив, і з ким не пам’ятаю,
І люди з цього приводу сміються наді мною,
Як з цим зарадити собі уже не знаю!
– За те, що сталося себе не треба краять,
Займіться спортом – боксом чи дзюдо.
– І що, у мене стане краща пам’ять?
– Та, ні за те сміятись не наважиться ніхто!