Прийшли війна, її зіниці кровоточять,
Машина, яка вбиває.
Вона дань страшну збирає
Найцінніше в нас вириває,
Долю кожного на попіл розтирає
Не запитує – потрібно чи ні?
Виправлюся тут я відразу
Її до нас привели,
Їй зняли всі кайдани,
Їй кровавий алтарь возвели
Та збирати дозволили:
Наших людей молодих,
Дітей та зовсім старих
Хто ще і пожити не встиг…
Немає гніву, люті – їй ми байдужі
Глуха, сліпа, налагоджена вбивця,
Що сіє попіл, множить все на нуль…
Найгірше те, що в неї серця немає,
То немає навіть краплі жалю.
Ми для неї — цифри в списку,
Суха статистика без крові та без сліз.
Машині, яка вбиває без кінця
Немає діла, кого воно переломає
Скільки душ загубить
Та скільки сльоз проллється
Головне, що її п'єдестал
Який в крові потонув
Кроваву жертву прийняв,
Та попіл у небо зметнув.
Вона все жере і не сита,
Ця машина іржава й німа,
Де кожна душа недопита —
То в серці глибока клейма.
Але серед того розлому,
Де смерть розправляє крило,
Ми попри і всупереч всьому
Тримаємо наше тепло.
Бо п’єдестал той — із пилу,
І кров його колись розмиє.
А ми… ми знайдемо силу,
Бо навіть у пеклі — ми живі.

Там небо пахло попелом і втомою,
там тиша била в скроні, як прибій.
Вертаєшся до затишку знайомого,
але в тобі ще дихає той бій.

За спиною — вогні і рвані обрії,
і кожен крок твій — виклик небуттю.
Там дні кроїли час — були жорстокими,
щоб просто так залишитись в строю.

Ідеш в нове життя — де ранок з кавою,
де світло ламп і спокій вечорів.
Залишив темряву, яка стелилась лавою
поміж світів, які не помирив.

Твоя душа — немов сорочка випрана,
що вицвіла від болю і заграв.
І правда у боях здобута й вибрана,
де ти у пекла право жити вкрав.

Там залишились ті, хто не повернуться,
їх голоси — у шелесті трави.
А тут… тут просто люди посміхаються
і просять Бога: «ти ще поживи».

Ти вчишся знову жити, вільно дихати,
де не свистить залізо над чолом.
Вернувся з пекла — та в тобі лишається
війна… і жар, який став твоїм дном.

25 квітня 2026 р.

У пеклі війни крізь страх і горе,
Україна стоїть, мов камінь у горі.
За волю свою, за край рідний борються,
Від ворога мужно відстоюються.

Кров і сльози течуть, мов ріка неспинна,
Але серця воїнів палають вогнем віри.
Їхня душа не згасне, поки є надія,
На перемогу України, на вільну землю свою.

О, надія світла, не вигасай ніколи,
Хай мир і щастя відзвучать в кожному долі.
Нехай війна скінчиться, як злий кошмар нічний,
І мирна Україна знову засяє як світильник.

Тож долуй, браття, та йдімо вперед,
У нашім серці лиш мир і воля, як світлий світед.
Хай славиться Україна, вічно вольна й сильна,
І мирне небо над нею вічно блакитне сяє.