Бій виграний. І вибухає тріумф!
Фортеця впала. Знищено мости.
Він дивиться на спалену пустиню,
а там — ні вороття, ні слів «прости».
Шалений танець. Тупання ногами.
Любов лежить у тьмі холодних снів.
І ллється трунок у фіналі драми,
де в серці тиша із віджилих слів.
Його обличчя — маска із граніту.
Біль заморозив і узяв трофей.
Він тишею убив любов сповиту,
щоб стати богом власних галерей.
Живе у жилах лиш арктичний спокій,
погаслі зорі й змерзлі кораблі —
себе щоб піднести на трон високий,
вклонився «Я» своєму до землі.
Він виграв бій, роздерши своє серце,
і его піднялося до небес.
Та падає вночі сльоза не вперше,
і прагне він, і просить, щоб воскрес.
Той раб, що вмів любити без упину?
Та гордість шепче: «Ти тепер усе».
І він іде крізь темряву й крижину,
й корону самоти в руках несе.
15 червня 2026 р.
