Це не про смерть. Це про лють у крові,
Про те, що ми є, поки світ на межі.
«Ще не вмерла» — як вирок аренам,
Де людоїд міряє страх колінами.
Ми кажемо — «доля», та маємо — «бій».
Ми кажемо — «роса», а бачимо дим.
Для ворога смерть — це коротка молитва,
А тут ми господарі. Тут наша битва.
Не просто тіла — ми душі кладем,
Бо воля дорожча за спокій і дім.
У нас не просили ні жалю, ні знаків —
Козацька дорога без страху і зради.
Ми — Солов’ї, та з кігтями соколів,
Пишем правду на стінах окопів і болю.
Цей гімн — не для хору, він — подих епох,
Що вирвала корінь у тисячі змов.
Свій рід ми покажем не в пилі книжок —
У залізі, що знає єдиний закон.
Ми — козаки. Вільні. У чорнім і білім.
Цей код не зламати. Ми є — і ми дієм.