У мирний час – далекобійник.
В воєнні дні – мій позивний.
У двадцять другому призвали.
Тепер солдат я, рядовий.

Бої смертельні та запеклі
Нас меншає із кожним днем.
Прострелена рука звисає,
Та я іду вперед бігцем.

У іншій зброю я тримаю
Стріляю в ворога вогнем.
Він пре лавиною нестримно
Та поливає все свинцем.

Ідуть, не дивлячись, по трупам.
А бій кипить, свистить, гуде.
Лунає поряд вибух, хвиля
Безвільне тіло десь несе.

В ворожу сторону кидає,
Осколків безліч тіло рве.
Пливе свідомість в нескінченність.
Приходить легкість, вічність зве.

Хтось тягне. У полон не здамся!
Схопив гранату, а чеку
Не витягну, в осколках руки
Ну що ж, зубами потягну.

«Далекобійник! Стій ! Не треба!
Свої ! Тримайся побратим!
Я витягну тебе із пекла.
Хоч, не здоровим та живим!

А лікарі тебе підправлять
Все буде добре, потерпи!»-
Під шквалом куль із поля бою
Напівживого витягли.

В осколках тіло, а обличчя
Мов каша, око неживе.
Та побратим втішає,
Каже: « Терпи, до свадьби заживе.»

Я вижив, дяка побратимам.
Із пекла винесли мене.
Комісували, адаптуюсь
Та в пам’яті та мить живе:

Навколо простір вибухає,
Пливе свідомість у безкрай
Чека в зубах, а сил немає.
Крик побратима : « Постривай!

Далекобійник! Стій ! Не треба!
Свої ! Тримайся побратим!
Я витягну тебе із пекла.
Хоч, не здоровим та живим !»