Хтось скосив вже
траву при дорозі,
І пирій, що між нею проріс,
Хоча бачу — не вірю і досі,
Наче в казку про літо заніс.

І тепер як лісок не згадати,
І тих квітів пахучих і трав,
І суниць, що приємно збирати
Там, де поки ніхто не збирав.

Не згадати як берег в долині,
Луг покошений, запах трави,
Як до ніг пливуть тихі хвилі,
До похилої поряд верби.

27.04.2026.
Ганна Зубко