Вітер чеше все клена чуб,
Загляда́є в густий квітник,
Доторкнувшись чиїхось губ —
Засоромлений, раптом зник.
Заховалося сонце вслід,
Поросив дрібний дощ асфальт,
І долину, й широкий брід,
Що край річки неначе брат.
Впали краплі в бур’ян, між трав,
В щебет, крики рябих сорок,
Вітер коси уже чесав
Вербам поміж густих осо́к.
01.01.2026.
Ганна Зубко
Вітер чеше все клена чуб,
Загляда́є в густий квітник,
Доторкнувшись чиїхось губ —
Засоромлений, раптом зник.
Заховалося сонце вслід,
Поросив дрібний дощ асфальт,
І долину, й широкий брід,
Що край річки неначе брат.
Впали краплі в бур’ян, між трав,
В щебет, крики рябих сорок,
Вітер коси уже чесав
Вербам біля густих осо́к.
01.01.2026.
Ганна Зубко
Вітер чеше все клена чуб,
Загляда́є в густий квітник,
Доторкнувшись чиїхось губ —
Засоромлений, раптом зник.
Заховалося сонце вслід,
Поросив дрібний дощ асфальт,
І долину, й широкий брід,
Що край річки неначе брат.
Впали краплі в бур’ян, між трав,
В щебет, крики рябих сорок,
Вербам коси уже чесав
Вітер біля густих осо́к.
01.01.2026.
Ганна Зубко
Вже інші дні, у свіжій прохолоді,
Вже безперервно падають дощі
Все ж тішить осінь
змінами в погоді,
І тішать змоклі квіти і кущі.
Дощ не втихає, по вікні стукоче,
У нім не моче вітер лише крил,
Літа-кружляє скільки і де хоче,
А може й десь
вже шкоди наробив.
Якби́ туди, в густу росу́, калюжі,
Вітрець де віє, до́щик поросив,
То дуже б тішилася б, дуже,
Хто б що не думав,
що не говорив.
Із заздрістю в минуле заглядаю,
Де була вільною,
як вітер у полях,
Тулю́сь вікна,
всміхаючись зітхаю,
Посеред стін, в неволі,
наче птах.
30.09.2025.
Ганна Зубко
як вітер у полях,
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
