Почуй мене… не в слові — в тишині,
Без зайвих слів, без пафосу й прикрас.
Де кожен подих — це прожитий час.
Почуй мій зов — безмовний крик душі.
Почуй мене в розгублених думках,
У звуках ще не прожитих подій,
У паузах між «можна» і «не смій»,
У тих «пробач», що тануть на вустах.
Вже кожне «пізно» — в космосі живе.
У плині вічності летить «було»,
В минулих днях загублене давно.
Від розпачу врятуй, прийми мене.
В несказаних думках мене почуй,
Поки між нами не зросла стіна.
У тиші, що гучніша за слова,
Згадай, знайди, торкнись мене, врятуй.
30 березня 2026 р.

Прости, пробач, за те, що не кохала,
За те, що квіти ніжні викидала.
Ти їх щодня приносив до світанку
І бережно на сходи клав щоранку

З надією, з любов'ю, серцем щирим.
Ти юним був закоханим і милим.
А я сердито квіти шматувала,
Їх пелюстки барвисті розкидала.

Лежали на землі мов краплі крові
Палкої, непотрібної любові.
Без жалю серце я тобі розбила.
З роками цю жорстокість зрозуміла.

З роками осягнула,- серце плаче,
Коли кохання щире та гаряче
Є нерозділеним та однобоким,
Самотнім , невзаємним, одиноким.

Прости, пробач за те, що не кохала,
Невинні квіти рвала, викидала.
Твоє кохання я в штики зустріла,
Прости, що покохати не зуміла.
05 березня 2026 р.

• Твір:

  Пісня #Пробач
  1 к
  Стільки років кохаю,
  А закохуюсь в тебе щодня
  І жити кожен день - немов в останній
  Кудиб не завели стежки життя

  Як холодно без тебе, сумно як
  Мені без тебе важко жити,
  Бо ти мені не можешь замінити весь світ
  Мені лише тебе бракує

  Сумую тихо як свіча горить
  І біль як камінь на душі лежить...
  Я згадую тебе тоді,
  Коли на сердці зовсім важко,
  Коли не весело мені
  Коли болить душа і тяжко