Рука так донжуанно пестить щось за вухом,
його рожевість зраджує нетривкість цноти.
В очах туман, не дихання — важка задуха
і пристрасть вже перемагає спротив.

Співають про кохання ніж з бруском у парі,
неголений “коханець”, димний запах “Пріми”.
Сусід прелюдію вже цідить у склотари,
шукаючи щось по хазяйчиних колінах…

А круглоока млостю тане у соломі
в чеканні відчуттів небачених, нежданих.
Вже підгинаються коліна у судомі,
коли ж, коли ця довгождана мить настане!

Коли ж він увійшов, як поштовх злого болю,
протяжним зойком розірвалося відлуння!
…А в хаті, в подушки сховавшись головою,
хлопчина плакав…