Без парасольки пі́ду в дощ,
Дрібний, весня́ний, перший,
Намокну трохи, ну так що ж,
Не жити уже, вмерти?!

Зіб’ю росу, де бу́ду йти,
У чорну, мокру землю,
Торкнуся котиків верби,
Шипшини кущ зачеплю.

У воду руку опущу́,
Аж до кісток холодну…
Сховаюсь краще від дощу
Під парасольку модну.

01.04.2026.
Ганна Зубко

В усі берези закохаюсь мовчки,
В осінніх кленів,
в осінь саму теж,
У бур’яни в долинах і горбочки,
В напівпусті городи поміж меж.

Як кошеня, погладити б рукою,
Руку ж її — до себе на плече,
Я біля тебе, осене, постОю,
Не холодно де, а ні гарячЕ.

Дозволю вітру глянути у очі,
Сльозі скотитись по моїй щоці,
Хоча давно вони вже не дівочі,
Але усе ж такі ще молодці.

Твій листопАд на сОбі упіймаю,
Пучок калини стиглої нарву,
Піду з тобою, осене, до гаю,
У іншу пору я туди не йду.

31.08.2025.
Ганна Зубко

Заходить вечір у квартали,
Моєю вулицею йде,
А досі очі обіймали
Безмежне небо голубе.

В вечірні сутінки спустились,
У його постаті хмурні,
На трави, росами що вкрились,
Стежки, дороги не чіткі.

Поглянув вечір в вікна, в очі,
Поміж дерева і стіну
Побрів назустріч чорній ночі,
І я назустріч сну піду.

29.06.2024.