Коли з раю вигнали пару,
І змінили порядок їх денний,
Всі ми люди давно вже пізнали,
Хто злодій в тій казці буденній.

А що як Єва тікала із раю,
Може Адам їй збрид й надокучив?
Може сніжного холоду краю,
Її б голод не так сильно мучив?

Може яблуко привід для втечі,
І не було там змія спокуси?
Може давно вже зібрала всі речі,
Бо в клітці сидіти не мусить?

Бо вʼязниця, нехай і простора,
Із усіма земними дарами,
Все ж примусить мати покору,
Жити вічно під стома замками.

Ну а Єва хотіла на волю,
Нехай спрага і вбʼє по дорозі.
Нехай так ніж з екзистенціального болю,
Помирати на власнім порозі.

Та вона заселила планету,
То вона знайшла вихід із пастки.
Й залишається в архівах сюжету
Все ще злодієм власної казки.

Ах, знаєте, останнім часом,
То все частіше смуток в скроні бʼє.
Як ретроград Меркурій з Марсом,
Як сонце тепле з обрію встає..

Я вся думками лину в мрію,
Я вся у підрахунку нових шанс.
Найгірше – то плекать надію,
Яка сильніше розриває нас.

Ах, знаєте, страшну ту силу,
Що розчинилась в всесвіті світів?
Згубили раю земну ми мрію,
І в пошуках його серед життів.

Чекай мене ти в нашім раю,
Якщо нам не судилося зустрітись тут,
Плекай наш спокій в тим магічним краю.
Нехай нас омине страшний небесний суд.

Ах, знаєте, як то болить і плаче
І нескінченний пошук сенсу того сну?
За кілька тисяч років, що то значить,
Чому не знаємо ми відповідь одну?

А може лише брехня нас там чекає,
І не існує раю серед хмар?
Хіба ж ця думка не лякає?
Що після нас залишиться лиш пар.

Ах, знаєте, останнім часом,
То все частіше смуток в скроні бʼє.
Як ретроград Меркурій з Марсом,
Як сонце тепле з обрію встає..

Я вся думками лину в мрію,
Я вся у підрахунку нових шанс.
Найгірше – то плекать надію,
Яка сильніше розриває нас.

Ах, знаєте, страшну ту силу,
Що розчинилась в всесвіті світів?
Згубили раю земну ми мрію,
І в пошуках його серед життів.

Чекай мене ти в нашім раю,
Якщо нам не судилося зустрітись тут,
Плекай наш спокій в тим магічним краю.
Нехай нас омине страшний небесний суд.

Ах, знаєте, як то болить і плаче
І нескінченний пошук сенсу того сну?
За кілька тисяч років, що то значить,
Чому не знаємо ми відповідь одну?

А може лише брехня нас там чекає,
І не існує раю серед хмар?
Хіба ж ця думка не лякає?
Що після нас залишиться лиш пар.

Твої очі для мене – Всесвіт.
Глибина в них така безмірна!
Задивляюсь – і я вже деспот
своїх мрій, і бажань,… і тіла.
Я катую себе думками,
що без тебе не можу жити.
Я вбиваю себе словами,
хочу жадібно тебе пити.
Твої очі – то рай для мене,
море в штиль, сад без гроз та вітру.
Від очей тих пульсують вени,
в них – блакить всіх волошок світу.
Твої очі – моя спокуса.
Я грішу, та вертаюсь знову.
В них пірнаю у вир розпусти
і тону під твоїм покровом.
Твої очі – це твоя зброя,
і мене ти нею вбиваєш!
Розум прагне чимдуж на волю,
але серце моє тримаєш.
Твої очі – полон солодкий,
добровільно я йду на муки.
Мить без тебе – кара содомська,
день без тебе – як рік розлуки.
Твої очі – мої зітхання,
але ти мене з ніг підіймаєш.
Твої очі – моє кохання,
ти це знаєш, давно це знаєш…

07.07 .2025

Сюди покликала нас Мати
В благословенний Богом край.
У Меджугор’є прекрасне,
Душа де відчуває Рай.
Тут всі печалі залишаємо Рідненькій Ненці,
Що з висот молитви нашої чекає….
Щоби покаявся народ…
Щоб ми серця свої відкрили,
Щоби очистилась душа,
Й молитви щиро підносили
У дім Небесного Отця.
І ці сльозинки,
Що стікають
У просьбах наших і мольбі
Тобі, Матусенько рідненька,
Ми віддаємо…
Лиш Тобі…
Ми дякуємо за Синочка,
Якого привела в цей світ…
Тебе Ісусику благаємо,
Благослови вкраїнський рід.
Благослови нам Україну,
Щоби піднялась із руїн…
І хай обійме мати сина
Й складає Господу поклін.
Нехай сміються щиро діти,
Нехай співають небеса,
У полі хай буяють квіти,
Нехай чарує їх краса.
І наш рідненький, синьо-жовтий,
Замайорить в наших серцях…
Його ми маємо любити,
Бо сам Господь створив цей стяг.
Пшеничний лан й блакить небесна
Так мила нашому Творцю…
Не впадемо ми на коліна,
Пройдемо місію оцю…
Тебе благаємо уклінно,
Рідненька Діво Пресвята,
Моли за нас свого Синочка…
Хай мила буде жертва ця…
Ти направляй наші серденька
І наші забери жалі…
Бо Ти небесна наша Ненька!
Бо любі діти ми Твої!
Молитви наші не змовкають…
Вони підносяться у Рай…
І краща доля нас чекає.
ГОСПОДЬ
БЛАГОСЛОВИТЬ
НАШ КРАЙ !!!

• Твір:

  Весня́ний рай обіймає віти,
  Шепочуть трави між собою,
  Шумлять струмки, малюють квіти,
  Котиться небо синьою дугою.
  Тендітний і лагідний вітерець,
  Несе прохолодне і чисте повітря,
  Гарний світ подарував наш Творець,
  Божественну красу сонячного світла...
  Дикі голуби́ па́рами летять,
  Весна прийшла! Тихенько туркочуть,
  На гіллі сороченята сидять,
  Щось базікають, тріскочуть.
  Все живе, все жити хоче,
  Потребує нашої ласки і любові,
  Вітерець тебе за вушко лоскоче,
  Природа співає свої колискові.

  23.03.2023. С.М. Онисенко