ДУША я, вільно скрізь літаю
Несусь у вічність, у безкрай.
Вир почуттів в мені палає.
Вони стікають через край.
Хвилює і тривожить серце,
Що ніби рветься із грудей
Кохання пристрасне, гаряче,
Яке єднає двох людей.
До рідних, близьких і до Бога,
Прихильність, вдячність і любов,
Рікою линуть у безмежність
Підносять над усім немов.
А в тебе, РОЗУМ,- світ холодний.
Все по поличкам ти кладеш.
Розмірено ідеш позаду
Неспішно йдеш, не доженеш.
В коморі темній сидиш сиднем,
Думки ганяєш з краю в край.
Вони немов замкнуті в клітці.
Думки твої ГОРЛАЮТЬ! ЗНАЙ!
Я ж, полюбляю тихий шепіт,
У мене мова почуттів,
Комфорт душевний полюбляю,
Потоки ніжних , тихих слів.
Отож, коли ДУШАа літає
А РОЗУМ ззаду десь плететься,
То навкруги все завмирає,
А потім – БУРЯ! КРАХ НЕСЕТЬСЯ!
ЄДНАННЯ РОЗУМУ з ДУШЕЮ
Почне творити ЧУДЕСА.
Гармонія із щастям прийдуть.
Настане біла полоса.
А інколи, – й таке буває,
Потрібно йти за почуттям.
Яке наповнить вщерть, до краю,
Нестримним ЩАСТЯМ все ЖИТТЯ!
