Ніч. Свіча. І саксофон.
Ллється блюз — хрипкий, як стон.
Трунок б’є у ніс — тепло.
Подих саксофона — тло.

Дим і мідь — єдиний тон.
Подих. Ніч… і саксофон
Блюз летить у вись, до зір…
Тягнуть почуття у вир.

Тихий дотик… світ без меж,
Вдих і видих… жар пожеж.
Ніч бринить, а час застиг —
В просторі чуттєвий здвиг.

В прірву тягне гіркота,
Потім знову — висота.
Зорі дивляться крізь скло —
Байдуже їм, що було.

Ніч несе у небо звук —
Хрип чуттєвий, серця стук.
Подих міді тягне нерв,
Лине нота без перерв.

Він торкає душу так…
Наче ставить вічний знак
Падаю у прірву — в блюз,
Де витають тіні муз.

Де є двоє — дим і мідь,
Поки небо ще горить.
Це не рефлексія — стон.
Світ ілюзій — саксофон.

Трунок. Дим. Свіча горить…
Стон і хрип — а світ мовчить…

01 травня 2026 р.