У її очах — скарби, яких не купиш і не вкрадеш.
Це не про золото, не про книжки чи знання.
Там — проблиск мудрості, яку вона колись осягне,
Моральна стійкість і гарт щодня.

Там сила тіла і відвага живої думки,
Уроки, що батько дає не словом — життям.
Я стараюсь не для себе, не заради дарунку,
А щоб вона не знала страху й розпуття в майбутті.

За здоров’я родини, за світ без зневіри й болю,
Де розум зуміє відсіяти цінне від пустоти.
За серце, що зможе вберегти свою волю,
Коли навколо світ стане холодним і непростим.

Для мене вона — не діаманти й не слава світу.
Вона — продовження моєї сили, віри й душі.
Надія для матері, гордість батька, розквітле літо,
Світло бабусі, що гріє в найважчі часи й тишу.

Навіть у першому сміху, навіть у першому плачі —
Я бачу все, за що варто стояти до кінця.
Скарби в очах дитини — не речі в руці.
Це любов, що росте і гартує серце батька.

Це мудрість майбутня і відвага бути людиною,
Це віра, що розбиває страх і щоденне «не можу».
Я стою за нею щодня непохитною стіною,
Бо найбільший скарб — у погляді, що мені довірили НЕБЕСА.