Ви знаєте чомусь так дивно чути
Про те, що у селі живуть «не люди»
Про нашу буцімто замкнутість та закутість,
Що гірші за міщан ми будем,
Що ми багато, що не знаєм,
Чи звичаї свої не поважаєм…
А бачили Ви у житті хоч раз
Як жито викидає колос?
Як щиро і без прикрас
Тихо віє вітер в голос?
Як спів лунає солов’я?
Як спить земля?! Твоя земля…
Як у ранковому серпанку,
Стояла дівчина на ґанку?
Чи може відчували ви
Ту радість, жар свободи, волю,
Що відчуваєш у степу й на полі?
Те відчуття незримого багатства,
Що в нашім домі, ніби в царстві,
А ви нам знову інтернет,
Музей, театр чи кларнет…
Чим місто краще від села?
Сільської радості й добра?!
Широким чи вузьким провулком,
Пам’ятником, ринком чи притулком?
Де краще жити я не знаю…
Але для себе відкриваю знову
Цю зверхність, шовінізм та змову
Про те що місто краще від села…
З цим і починаю я розмову.
Міські принади, безперечно,
Для люду нашого доречні.
Нові можливості й робота
Суцільні заходи й турботи…
Щоправда, люди не настільки ґречні.
Мабуть, бо клопотів багато…
Сварок, жадоби до стократу
Хоча й в місті є свої вади
Люди наші їх стрічають радо…
Милуються природою у парку
Дерева й квіти там. Під сонячним промінням –парко..
Дитячі майданчики сонцем зігріті
На них безупинну граються діти…
І сміх щасливий серед них лунає
Картина ця серця всім зігріває…
Буває навесні пройдеш, а вітер тихо віє
Несе з собою аромат весни та на тепло надію…
А в гіллі там, серед кущів, літає вже синичка,
А на піску, серед дітей, сидить сама собачка…
Сидить і дивиться на них, як на цуценяток,
А хочеться, мабуть, самій до затишних кімнаток,
До миски з кашею смачною чи корму, хоч якого,
А замість цього там сидить, не маючи нічого…
А вийдеш з парку, трафік – жах!
А перейти дорогу ось, де крах…
Без зебри ти ніхто, не зробиш ти нічого…
До світлофору йди, чекай собі на зміну,
А час іде, летить, біжить все безупину…
Пройдеш по вулиці – там храм
І люди стоять в ньому,
І ніби все як у селі…
Молитва луна знову,
Але люди ці не вийдуть в вечері на розмову…
Вони не знають, хто і як?
Комусь живеться добре. Тут кожен сам собі бідняк…
А в нас стрічають ґречно!
Живем, щоправда, ми так-сяк
Працюєм в полі чесно, а маємо ніщо й ніяк
Хіба ж це не безчесно?!
А в місті є ще магазини, а в них всього багато
Були б гроші, щоб було за що це купувати!
А так живемо, скніємо тихо зубожіємо,
А до міст і сіл імпортне несуть на стіл!
Молоко, що в магазині дорожче за воду,
А в селі все навпаки. Де правда для народу?!
Худобу ти годуй, бідуй, на зиму запасайся,
А в державі ти – ніхто! Не сунься, покайся!..
Маєш вдома щось своє: садок чи городик,
Маєш клопіт на весь рік, а в когось заводик…
Жити важко у наш час і в селі і в місті,
Бо в держави ми, на жаль, на останнім місці!
20.01.-29.01.18

‎Я із села,де рано сходить сонце,
‎Там соловейко у саду співає.
‎Де рідне все,й близьке до мого серця,
‎Я виріс тут, тут сила оживає.
‎
‎Я із села і дуже цим пишаюсь,
‎Душею в полі я, де запах свіжих трав.
‎Тут моє серце, тут я взяв початок.
‎Моє село, казковий диво край.
‎
‎Я жив у місті де вогнів гірлянди,
‎Там всі спішать, життя неначе шквал.
‎Живеш на автоматі, ніби робот,
‎Без відчуття і радості життя.
‎
‎Я із села і слів цих не цураюсь,
‎Хай хтось сміється “То все простота”.
‎Та я скажу ,”що в простоті тій мудрість”,
‎Щоб залишалась світлою душа.
‎
‎Село – це сад, що зацвіта весною,
‎Село – це поле ,що дає смачні хліба.
‎Село- це люди ,добрі і відкриті,
‎Своя історія у кожного села.
‎

‎Тікають люди із села
‎Бо жити в ньому не престижно .
‎А хоч задумувались ви
‎Що це все робиться навмисно?
‎
‎Чому в селі нема робіт ?
‎Чому бюджети як подачка?
‎Чому якщо ти із села,
‎На тебе дивляться інакше?
‎
‎У місто манять молодих,
‎Бо там хтось має працювати.
‎І кажуть місто то є рай,
‎А решту можна не казати.
‎
‎Що маєш ти за все платить,
‎За дах,за їжу, за водицю.
‎Так і виходить, ти працюєш,
‎Щоб себе в місті прокормити.
‎
‎А у селі усе не так!
‎Грошей нема земля прокормить.
‎Хоч треба важко працювать,
‎Але ти сам собі господар.
‎
‎У тебе є свій дім, садок,
‎Город, криниця біля хати.
‎А в місті вулик п’ять на три,
‎І хто ж виходить тут багатший?
‎
‎Навмисно знищують село,
‎Щоб в місто більшість виїжджали.
‎Дають їм хліб,розваг сповна,
‎І щоб питань не задавали.
‎
‎По телевізору зомбують,
‎Кругом хвороби, треба ліки.
‎І ось в аптеку вже біжиш,
‎Себе вже добре накрутивши.
‎
‎В сільськім биту усе не так,
‎Немає часу тут хворіти.
‎З зорі й до самого темна,
‎Ти тут на праце терапії.
‎
‎В усі часи коли не глянь,
‎Село для міста ніби мати.
‎Накормить ,ще й з собою дасть.
‎Тож може треба й совість мати.
‎
‎Просту повагу проявить,
‎Почати села підіймати.
‎Бо пам’ятайте без села,
‎Почнуть міста занепадати.

‎

‎Біля кордону,між лісів зелених,
‎Стоїть моє село,мій рідний дім.
‎Завжди привітне, люди тут веселі,
‎Хоч і маленьке, але повне сил.
‎
‎Тут зовсім час по іншому проходить,
‎Усі працюють, та без метушні.
‎Городи садять, дивляться худобу,
‎І сил черпають з рідної землі.
‎
‎А як чудово взяти з ранку вудку,
‎Піти на озеро,ще поки тиша скрізь.
‎Лиш десь пташки в гілках ведуть розмови,
‎А ти сидиш на поплавок глядиш.
‎
‎Село прокинулось і заспівали півні,
‎Корова мукає її доїти час.
‎І люди у дворі неначе бджоли,
‎По господарству хочуть дати лад.
‎
‎Сільське життя, це вам не те що місто,
‎Відсутній супермаркет й нічний бар.
‎Зато є магазин як центр Європи,
‎І лавка біля нього,це майдан.
‎
‎Вирішуються там усі питання,
‎Тут кожен ніби в Раді депутат.
‎Бувають крики добре що без бійок.
‎Бо треба свою думку відстоять.
‎
‎Дороги, стежки всі такі знайомі,
‎З дитинства босий бігав я по ним.
‎Моє коріння буде тут до скону,
‎На крилах я лечу в свій рідний дім.
‎
‎І хоч уже розвалені колгоспи,
‎Нема роботи , зменшились двори.
‎Я вірю що село моє розквітне,
‎Не зникне з мапи, буде вічно жить.
‎
‎Що у пусті двори життя вернеться,
‎По вулицях гучний дитячий сміх.
‎А на свята на лавках біля двору,
‎Почуються українські пісні.
‎

В дитинстві брат
вчив малювати,
Любима справа то була,
Бабуня — хрестик вишивати,
Свій дар мені передала.

Ще научала жито жати,
У праву руку й серп взяла,
Привчала мама прибирати,
Всім помічницею була.

На ту слухняність
та старанність
Батько уваги не звертав,
Лиш на дорослу
милосердність —
Нездужав, косу в руки дав.

З дровами теж
навчив справлятись,
Шрам від серпа, сокири, вил…
Назад воліла б повертатись,
Гадаю, вистачило б сил.

Росою, вдосвіта косила,
З трав виганяла цвіркунів,
Вмивалась потом, все спішила,
Будильник на межі дзвенів.

Життя вертілось на два боки,
Та все змінилось, відійшло,
Нема з городом більш мороки —
Давно покинуте село.

01.06.2024.