Привіт, синочку. Вже поріг сипучим снігом замітає. На дворі 26 рік, але твоїх слідів немає. Не йдеш по снігу крадькома, щоб нас із св’ятом привітати… А за вікном така зима, не хочеться виходить з хати. Я свої сльози обітру, Господь хай рани полікує. В твою кімнату я зайду і тут тобі заколядую. І понесеться… В небеса полине спів… І ти почуєш… Бо я ще в вимірі іду… Ти вже у вічності св’яткуєш. Христос ся рождає! Славімо Його!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Ти, певно, не знаєш, настане той час: Я тихо спущуся до тебе з небес На вії легеньким мов пух вітерцем У сон твій – немов у вікно промінцем. Дитячим рум’янцем у пам’яті зрину, І болем у серці з гіркого полину, Стечу по щоках гарячими ріками, Мій образ застиг за твоїми повіками. Розвію тремтіння, що стомлює очі, Теплом огорну холодної ночі, Без дотику тіла тебе пригорну, У сон твій тривожний на мить зазирну, Любов’ю своєю розвію тривогу, Тобі прокладу безтернисту дорогу, Для тебе долатиму будь-яке лихо, Мій дух біля тебе снуватиме тихо…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Запитала я в сина малого: “Чом боїшся ти літнього грому?” І хлопчина мені відповів: “То не грім. То десь поряд йде бій…” “А як блискавка мигне за вікном, Чом ховаєшся ти під столом?” “То не блискавки сяйво видно, То десь поряд кривавая битва…”
Не хочеться писати про любов, Бо де вона, коли палає лють? Не видно щастя поміж тих оков, Що заснували землю, ллють і ллють Скипілу, зболену, гарячу, свіжу кров… Що день – то свіжа… І бракує зла На нечестивий отупілий скот, Який огидним стадом вник у сад, Як ті безликі, безплеменні, без отця. Якась, щоправда, виродила їх Собі на лихо. І вона, оця, Колись сконає в смороді дітей своїх. …Не можеться писати про любов, Бо так пече ненависть до rozzni, Що все святе і Боже проросло Не вгору, а у глиб землі. В землі Тепер цвіт нації і сміх, І мама кличе досі сина в дім… Не чує, бо в бою той син поліг. І отаких вже сотні матерів! …Не скоро я напишу про любов, Хоч дуже хочеться писати і любить. Коли ж ті рани висохнуть, і кров, І сльози тих, що якось мусять жить?
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Чудовий слід в земнім житті Залишив після себе, сину. Лиш дуже сумно на душі й самотньо мов в осінню днину. Я в небо свої очі підійму З надією зустріти Чудову посмішку твою, Що так давала жити. Чарівні очі голубі, Наповнені любов’ю Й душевну пісню у садку Проспівану з тобою. Та все дарма…… І вже немає радості п’янкої. Застигла в серці пустота Розлуки із тобою. Той біль що в грудях так щемить Не в силі пережити. Його я Богу віддаю. Я вчуся з болем жити.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Час не лікує – Він пливе, мов вихор, пливе у вічність стрімко, мов струмочком. Час не лікує – Тільки бальзамує криваві рани туги за синочком. Час не лікує – А серденько плаче, криваві сльози очі обпікають. Час не лікує – А душа ридає, лише в молитві серце відкриваю. Час не лікує – А молитва лине ввись небесну до самого Бога. Час не лікує – А думки шепочуть, щоб Богу милая була моя дорога. Час не лікує – Ми усі це знаєм. Не завжди нам приходиться радіти. Але щоби приходити до РАЮ, Повинні бути щирі ми, як діти.
Любов Колодій
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Вже на столі смачна кутя, за стіл зібралася родина. А на щоці бринить сльоза, тут рідного бракує сина. І серце крається в журбі . Воно не може позабути святі минулі вечори, де разом всі хотіли бути. І як раділи ми тоді, і як разом колядували. А час біжить без вороття. Сумні тепер часи настали. І не одна така сім’я. Їх так багато в Україні… Палає в полум’ї земля… Міста і села у руїні… А Святий вечір на поріг У кожну хату заглядає. І на покуті вже дідух, а за столом усіх немає… Заплачуть діти … і батьки… Сестра за братом заридає , Він відійшов у інший світ, і поруч вже його немає. Кутя підсолена слізьми … Сумний.. Святий … Вкраїнський вечір… А на поріг колядники принесли радість для малечі. Та крізь журбу й сердечний біль будем Ісуса прославляти. Прийшло Дитяточко з небес, щоб життя вічне всім нам дати .
Любов Колодій
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Прекрасний сон наснився зранку… Синочок мій такий щасливий, Прийшов до себе у кімнату І все навкруг наповнив миром. А ми в кімнаті іншій були, Й стіна їх простір роз’єднала, Аж чую враз я крізь завісу: Чарівна музика заграла. І залунали звуки в танці, Піднявши дух мій і бажання. І хто ж це так чудово грає? І хто прийшов до нас так зрання? Тихенько встала… Крок за кроком… Легенько відчиняю двері… Приємна музика лунає, Кожну клітинку наповняє. Дивлюся в синову кімнату, Крізь шибку тінь я розпізнала. Синочок мій, це мій Сергійко, А я на тебе так чекала. Вхиляю двері я несміло, Щоби його не налякати. Замилувалася цим дивом І стала сльози витирати. І подивився він на мене, Який приємно-милий погляд, Відкинувшись на спинку крісла, Провів кімнати своєї огляд. Його почала я хрестити: Отця і Сина, і Святого Духа. Так пару раз я повторила. І Бог почув … і він послухав… Дозволив сину залишитись Хоча б іще одну хвилину. А я підбігла і обняла Всім серцем і руками сина. Я знаю – це його кімната, Рояль, де взявся, не згадаю, А із-під рук його несміло Чудова музика злітає. Його спитати я хотіла Те, що у думці прокрутила, Коли увечері при свічці За нього Господу молилась. – Як ви живете там, синочку, Як ваші дні там протікають? А він сказав, що все в порядку, І ми про вас усе тут знаєм. Стояла я і задивлялась… Побаченому я раділа… В очах моїх застигли сльози… Це сон… і я це розуміла… Розмова була в нас думками, З уст не зронилось ані слова. Як це прекрасно і чудово – Зустріти сина свого знову. Сказав, що це його кімната. Сюди він може прилітати. – Вона чекає твого зятя, Готовий я її віддати. Не знаю, що готує доля, Чим день нас обдарує завтра, Нехай буде Господня воля… Життя прекрасне – і це правда. Ми шляхом вічність наближаєм… Лишень пройдім його як треба… Живімо так … Мов помираєм в житті земнім Для царства неба !
Любов Колодій
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Сльоза солона по лиці стікала І тихо падала краплинкою додолу. А мати сина в полі виглядала, – Коли повернеться синочок мій додому? Моя кровинко, ти моє серденько, Синочок любий, ласкою зігрітий. Ти став на захист нашої країни, Бо тут живуть іще маленькі діти. Ішов у бій ти лицарем відважним. Просив у Бога сили і надії, Щоби розквітла наша Україна, Щоби збулися всі юначі мрії. А Господь Бог дивився в чисте серце І дарував тобі безмежну віру. Надію дав: Воскресне Україна За те, що Богу ти її довірив!
Любов Колодій
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Хочу літо, хочу на море, хочу айфон, хочу волосся, хочу ноги. Всесвіт чує тільки хочу…. Так почуй благаю слово хочу – солдата!!!!! Він хоче додому, до мами і тата. До дружини, до коханої дівчини. Хоче обійняти синочка і дочку. Хоче він миру в житті . Так, почуй , його слово ХОЧУ !!!! Я тебе Боже прошу.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
