ДОДАТИ ВІРШ
АБО
  Про життя    Рожеві скельця

Рожеві скельця

Я світ розфарбую у ніжні відтінки,
де сірість будинків — як диво-картинки,
де гострі кути закругляють майстри,
а небо рожеве палає згори.

Крізь скельця магічні не бачу я бід,
лиш сонячних зайчиків лагідний хід.
Тут люди — герої, а фальш — лиш туман,
і лине крізь них світлий, ніжний роман.

Та вітер холодний торкнеться душі,
Ілюзії змиють осінні дощі.
Коли окуляри спадають на брук,
Реальність виходить із затишних рук.

На землю завіса рожева спадає,
І світло у скельцях не так уже грає…

В моєму світі — спокій, трохи миру,
Я дихаю цим кольором зефіру,
ховаючи за склом химери дня.
І жодного роздертого вбрання.

Там зрада виглядає як помилка,
Життя здається легким мов пір’їнка,
що в просторі не має своїх меж.
А ніж у спині — як невдалий жест.

Та світ тріщить… Рожевий пил згасає…
І щось у світлі раптом завмирає.
Удар об землю — і на друзки скло,
врізається у шкіру, де текло…

Рожеві окуляри — мов в’язниця,
Вдивляється розрізана зіниця —
навколо світ без барв чужий, німий.
В нім серед мертвих лиш один живий.

Цей світ немов очікування зради.
Тепер я бачу прірву замість саду,
І замість світла — попіл на губах.
Світ є — і я у ньому є, і страх…

02 травня 2026 р.

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
  Лірика    Прокляте місто

Прокляте місто

Місто в якому мене вже немає,
Теж зустріло осінь раптово.
В повітрі так само холод кружляє,
І вбрані дерева не менш кольорово.

Місто в якому мене ще не було,
Чекає її з нетерпінням і втіхою,
Тут звикли давно до морського гулу,
І не знаю як то покотитися кригою.

Місто в якому я зараз дрімаю,
Вкриває пелюстками дерев зігріваючи,
Воно мене безумовно кохає,
Кохає мене, без причин, обіймаючи.

І смуток осінній за душу хапає,
Мов пазурів шкрябіт розбитого скельця,
Я все ще згадую, що світ не вмирає,
А любов не з одного візьметься серця.

І в місті, в якому мріяла б бути,
Просто «бути» собою без фальші,
Мене не зможуть провулки забути,
Що зробить осінь трошечки краще.

В місті в якому судилось осісти,
Серед сюжетів історій незламних,
Я знову згадую те прокляте місто,
Де я себе шукала в коханнях.

Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]
[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]