Я віддам тобі світ,
Всі моря, усі гори,
Де птахів переліт,
Де квітко́ві узори.

Де обі́йми вітрі́в,
Де хлюпочуться хвилі,
Лиш би чути твій спів,
Очі бачити милі.

Подай руку свою,
Повір кожному слову,
Все в тобі я люблю́
Й цю хустину тернову.

Що так личить очам,
Й темним кучерям гарно,
Тебе скривдить не дам,
А собі — і пода́вно.

Ми збудуємо дім,
Щебетатимуть дітки,
Ми щасливі буде́м,
Ти повір мені тільки.

Так ніхто не казав,
В очі палко дивився,
На коліна ставав
І її світ змінився.

Добротою світивсь,
Вона вірила слову,
Потім сльози лили́сь,
Бо жила́ серед грому.

І затьмарився світ,
Гасли, тліли в нім мрії,
Мов відтінок боліт
Стали дні чорно-сірі.

Все минуло, пройшло,
Вже від то́го звільнилась,
Знову сонце зійшло,
Де жила, народилась.

Та зали́шився щем,
Одна, з тінню блукає,
Розмовляє з дощем,
Грім хрестом осіняє.

24.02.2026.
Ганна Зубко

• Твір:

  Ох.. буде важко тобі..!
  Сказали мені..)
  Але я впораюсь, щоб згадали у школі..
  І пам'ятали завжди..

  Я візьму силу в руки, та й піду проти світу!
  Якщо буде важко, візьму парус, і полечу за вітром.
  Ми впораємось разом, і нас нічо не скривдить..
  А якщо і спробує, то ніц йому не вийде.

  Я мрію.., щоб мене знали всі діти..
  О а це хіба не - ВОЗІК!?, був біля тих квітів?
  Так.., це саме він, відповіли їм..
  А Возя лише квітку в полі, вирвати хотів.

  Він знову шукав квітку, тій самій злій дівчині..
  Яка лиш і хотіла, знайти винного в людині.
  Але йому було начхати, яка вона насправді..
  Тому що лише він, ідеала в ній побачив...