Забриніла сльоза, мов прозора роса,
По щоці неквапливо скотилась,
Ніби ранок торкнувся сумного чола
І туманом у душі оселився.

В ній тремтіли слова, що не встигли зійти,
І думки, що зів’яли у тиші,
Там ховались літа, недосяжні світи,
Що загублені десь поміж віршів.

Забриніла сльоза — утекла, не вернеш,
Як хвилини, що тихо згасають,
В ній — і біль, і любов, і той ніжний кортеж
Тихих згадок, що серце тримають.

І скотилась вона — як останній акорд,
Як прощання без слів і без крику,
Залишивши в душі ледь помітний узор
Світлотіней минулого віку.
27 березня 2026 р.

Йшла до моря ґаздиня.
Славна дівчина Дарина.
Любила з морем розмовляти.
Свої думки розповідати.

І ненароком від плачу.
Свою сльозу до моря проронила.
І покотилася сльоза із морем 
У безодню.

А дівчина все говорила 
Всі ті образи вилила йому.
Ти не печалься і не плач, дитя.
Зі штормом твою бурю заберу.
І вгамується твоя душа.
І перетвориться на радість.

Додому дівчина пішла,
а море в слід їй шепотіло :
,, Бурю заберу собі,
а з радістю тебе я відпускаю "

За вікном вже дощ пройшов.
А ти до мене так і не прийшов.
Чекала я тебе більше ніж дощу.
Та він мені нашепотів твої думки
Тебе я більше не люблю.
З кожною краплиною 
Сльоза моя текла.
Закінчилось лав – сторі
І змиється дощем.
А ти до мене так і не прийшов….