– Вибух –

Порох і копоть у повітрі,
тяжкі підіймають віки,
його всього трясе від болю,
а він пише той лист додому.

"І хай нам перемога світить,
ціна, країна у руїнах,
матері, що за синами плачуть,
цілуй дочку за мене на останок".

Летить снаряд, усе береться пилом,
лежить солдат, і не ворушить тілом,
живий, живий він лише дивом,
от тільки лист кудись унесло вітром…

Пориви шторму, гроза і дощ,
лист летить, та стрілянину чутно,
летить, під ноги ворога лягає,
а він… все розуміє, й плаче.

(Автор: Сильвестр Кривенко)

"Війна це ненависті корень,
хоч люди і воюють між собою,
не забувайте що усіх чекають вдома"

– Вибух –

Порох і копоть у повітрі,
тяжкі підіймають віки,
його всього трясе від болю,
а він пише той лист додому.

"І хай нам перемога світить,
ціна, країна у руїнах,
матері, що за синами плачуть,
цілуй дочку за мене на останок".

Летить снаряд, усе береться пилом,
лежить солдат, і не ворушить тілом,
живий, живий він лише дивом,
от тільки лист кудись унесло вітром…

Пориви шторму, гроза і дощ,
лист летить, та стрілянину чутно,
летить, під ноги ворога лягає,
а він… все розуміє, й плаче.

(Автор: Сильвестр Кривенко)

"Війна це ненависті корень,
хоч люди і воюють між собою,
не забувайте що усіх чекають вдома"

Розкололось повітря мов буря,
Пролетіли снаряди й пітьма.
Разом з ними розпечена куля,
Що набита снарядом до дна.

Вибухає у вилицях тріском,
Відриває зʼєднання швів.
Розриває грохотом мізки,
Розділяючи мʼязи дротів.

Мов завмер час тої хвилі,
Коли краплі стікали дощем.
Тая кров, що ніби на милі,
Про дзюрчить під камуфляжним плащем.

І розслабляться мʼязи і жили,
Серце стане мов зламаний ґвинт.
Раптом виростуть білії крила,
Раптом вже не потрібен той бинт.

І рука впаде без контролю.
Вуста останній жар віддадуть.
Тільки думки, що сповнені болю,
На крилах до неба ввійдуть.