Як косили
Не думали
Очі пам’ятали

Просто себе
Хилилось все
Аж від того краю

І з туману
Починали
З холоду криниці

Зупиняла
Розгортала
Хустку молодиця

Пахло полем
І травою
Розігріті коси

Зупинялись
Дивувались на
Ніженьки босі

Тою стежкою
Одною
Від самої хати

Було світа йти
Співалось
Як полегка хвиля

В’яже руки
Терпне вітер в
Голос милолиций

Мов хмаринка
Щастя врода
Гарна ніби сниться

1989

Котрий день іде дощ, накрапає,
Хмурним небом
над садом висить,
Пропав сніг, і сліда вже немає,
Не біліє зима, не блистить.

Потемніла земля, сад спустілий,
Змокле листя поміж трави…
Уже сниться
зимовий день, білий,
Й безголосі у ньому пташки.

Подих вітру там не спіймати,
Й прохолоди не чути у снах…
Дощ продовжує накрапати,
Сум — блукати
в спустілих садах.

11.12.2024.
Ганна Зубко