Коли нам сонце гімн життя співає,
Війна продовжує творити чорну справу.
Від ран у полі воїн помирає,
Від болю корчиться , кляне війну криваву.

А поряд бій жорсткий кипить, клекоче.
І какофонія полохає повітря.
Війна із насолодою регоче.
Рве навпіл простір, випускає в світ жахіття.

Десь вдалині, за обрієм незримим,
Бо чадний дим накрив шатром довкілля,
Повзе і розпливається невпинно
Страх, що прийде й до них війни свавілля.

Війна, зрідка, криваву руку суне
За межі простору де бійня, різанина :
Запустить дрон, вогнем пекучим плюне,
Чи фейк закине у всесвітню павутину.

Невже несила безлад зупинити,
Щоб по планеті не повзла чума кривава?
Агресора всім миром заклеймити.
Довести, що існує в світі правда й право!

Коли нам сонце гімн життя співає,
Війна продовжує творити чорну справу.
Від ран у полі воїн помирає,
Від болю корчиться , кляне війну криваву.

А поряд бій жорсткий кипить, клекоче.
І какофонія полохає повітря.
Війна із насолодою регоче,
Рве навпіл простір, випускає в світ жахіття.

Десь вдалині, за обрієм незримим,
Бо чадний дим накрив шатром довкілля,
Повзе і розпливається невпинно
Страх, що прийде й до них війни свавілля.

Війна зрідка криваву руку суне
За межі простору де бійня, різанина :
Запустить дрон, вогнем пекучим плюне,
Чи фейк запусте у всесвітню павутину.

Невже несила безлад зупинити,
Щоб по планеті не повзла чума кривава?
Агресора всім миром заклеймити.
Довести, що існує в світі правда й право!

Закриває сонце кучерява хмара.
Лине дощ на землю, немов божа кара.
Під дощем холодним долу лист спадає.
Вранці все навколо іній покриває.
Та сьогодні осінь гарний настрій має.
Сонце лист багряний щедро осяває,
Посмішка іскриста теплоту дарує.
Впевнено, рішуче осінь йде, мандрує.
Йде по світу осінь, по містам і селам,
Коли – непривітна, а бува – весела.
Йде, закривши очі, на війни і горе.
Крізь бої, загиблих, що вкривають поле.
Вітер приласкає воїну обличчя,
Котрого ночами мати у сні кличе.
Вже не приголубить, не побачить сина, –
Під дощем осіннім, у полі дитина.
Вранці зійде сонце, росою умиє
Променем погладить, теплом обігріє.
Солдат сотні тисяч війна погубила,
Насмокталась крові, лиха наробила.
Обстріли, ракети, мирний люд страждає.
Тож нема прощення, виправдань немає.
Агресію треба, на корені вбити,
Щоби не кортіло, далі так робити.
Щоб війна по світу, більше не бродила.
Не несла розруху, горя не робила.
Закриває сонце кучерява хмара.
Лине дощ на землю, немов божа кара.
Під дощем холодним долу лист спадає.
І війни на світі начебто немає.
Осіння негода настрій не зіпсує,
Коли Перемога впевнено крокує.

Пішло сонце на захід, у вечір,
Стихли шелест, птахів голоси,
Вже ляга прохолода на плечі,
Густі сутінки заповзли.

Спокійнішають вулиці, сквери,
Метушня вся зникає з дворів,
Усе рідше поскрипують двері,
Немовляти плач долетів.

Дзвін ключів —
і поріг вже позаду,
Привіталася — звичка стара,
Зайшли сутінки в дім і до саду,
Що притих біля мого вікна.

Ганна Зубко
04.10.2024.