Рожеві ніженьки, рожеві рученьки,
Рожеве личико – це дивосвіт.
І оченят два ґудзики, матусі блимають,
Відображається в них первоцвіт.

І вже на ніжки мале спинається.
Вже світ чудовий сам оглядає.
Всього торкається й усміхається,
Вже починає він своє життя.

Спливає літо, спливає осінь,
Один за одним ідуть роки.
Вже парубком вусатим бродить,
І на дівчат вже поглядає залюбки.

Мужніють хлопці, цвіте Країна,
Повніє колос із року в рік.
Та ось зі сходу прийшла негода,
Бо там живе така порода,
Що заздрить всім, хто по той бік.

Збирайся, хлопче, рятуй Країну.
Батьків, дружину захисти.
А особливо свою дитину,
Бо ще не встигла й розцвісти.

Така вже доля чоловіча,
Що син із батьком в битву йде.
Дехто загине, хтось нас покине,
А когось доля вбереже.

Та знов дівчина повна дитиною,
Знов оченята свій світ несуть.
Я не боюсь за Україну,
Коли сини такі ростуть.
01.07.2025 Роздуми