Притрушу свої спогади пилом,
Запишу у нотатник згадки.
Це і буде моя рефлексія –
заримовані загадки.

Вір-шо-те-ра-пі-я.

Хтось колись прочитає нишком,
І, можливо, розплачеться стиха,
Чи усміхнеться, гортаючи свайпом
У смартфоні нотатки чорно-білі.

Ри-мо-мрі-я.

А коли прийде час, розфарбую
У кольори жовто-сині,
Складу пазл із забутих малюнків,
В пам'яті відновлю надії.

23.06.2025 @Ірина Вірна

Так хочу тебе обійняти,
Огорнути м'якою периною.
Скоро буде весна процвітати.
По щоках лине вітер з перлинами.

Я знаю, з тобою все буде добре.
Настане той день, коли ти засяєш.
У моїх думках лине те море,
Де я вперше відчула, коли щастя маєш.

Нам було тісно в цьому тихому місті.
Життя одне, тож верши те, що треба.
Колись зустрінемось ми в модному ліфті
І скажем собі: "Ми це зробили. Ми – вище неба".

Кружляють спогади птахами,
Тихі розмови з кимсь ведуть,
Ідуть стежками, берегами,
Услід за річкою пливуть.

Кортить в минуле повернути,
Пливти між хвилями в туман…
Нема вітрил, щоби підняти,
Є нікудишній капітан.

03.08.2024.0

Роздам, що маю,
щиро, подарую,
Най знадобиться,
а не пропаде,
Собі ж залишу
спогади, змалюю,
Охоче пам'ять
пазлами складе.

Передивлюсь,
немов нові картини,
Із посмішкою,
сумом де-не-де,
Перелистаю вкотре,
без зупину,
Ніхто не заборонить,
не вкраде.

17.07.2024.

Спогади то є життя.
Для драми відкриття і закриття.
Спогади то є злиття минулого,
теперішнього і майбутнього.
Життя – інколи й розбиття, побиття,
викриття, кровопролиття.
Та тільки з часом, відліком годин,
століть, епохи. 
Життя із розбиття, в чарівну квітку –
Розквітає.
З часом з напівжиття переростає в 
Відкриття, пережиття, саморозкриття.
І ось тоді й починаються реалії життя.
Ти вдихаєш аромат його на 
Повні груди.
І кожна квітка, хмаринка, пташки спів –
Стає кораблем.
За штурвалом якого стоїш ти!
З досвідом життя.
Шиттям якого нитки обираєш ти.
І візерунки у нас у кожного свої.
Інколи потрібно сповільнити рух, 
щоб милуватися життям…