Рушає вдолину стіною
Проваллям паде без жалю
Захопленням повним як груди
Сховає свій погляд в сльозу

Ногою розгорну той спокій
Замочу коліно в росу
Забуду що ранок бузковий
Не вийду на світло зі сну

Приснюся твоїми очима
Під серцем твоїм заболю
Знімію впаду очумію
Поволі зсумую і вмру

Забуду як день виглядає
Розсію надію просту
За сірим як небо сувоєм
Даю ніби повінь грозу

Повстане пісок колосковий
Пішевкою листя згорне
Задумливо і колисково
Остання хвилина зачне

Застане сухими устами
Почутий початок з’іншить

1987

"Літа повернули на Осінь"-
Шепочуть дерева в саду…
Нічого земля вже не просить,
А я вже нікуди не йду…
Коли вона є під ногами,
Між тріщинами на руках-
Це як пригорнутись до мами
І бачить її уві снах…
Прокинувшись, довго мовчати,
Стиснувши повітря в руці
І подумки спостерігати
За шляхом сльози на щоці.
Поглянути в дзеркало пильно
І знов не впізнати себе.
Вдихнути і видихнуть вільно!
Цей сон вже мене не пройме!
Його відпускаю "на воду",
Нічого собі не беру,
Лиш спокій , лише прохолоду,
Яку відчуваю в саду…

A.R.*
07.08.25

Ходімо в сад,
Побачать нас троянди!
Я їм у всій красі вас покажу!
В саду в нас лад,
Цвітуть кущі лаванди!
Я їм про вас нічого не скажу.
Пройдем до них,
Присядем навколішки,
Візьмем у руку терпкії листки
І розітрем між пальцями їх трішки,
Вдихатимемо довго й залюбки!
Нічого ми не братимо з собою!
Побудем там у тиші й самоті
Серед краси троянд і їх покою,
Якого ми так прагнем у житті.

A R.*
08.09.25

Під тихий шелест ніжних крапель дощових
Так добре мріється й чекається на краще.
Приворожить,
заколисає,
поведе за думку-нитку в сни,
Щоб забуття вточило вік по краплі.
Розірве нитку провідну то гуркіт грому, то спалах блискавиці.
Немає спокою, зачаїлась в кутку думок десь мрія…
Що не спиться?
Розплескані надії та чекання рвані…
Під барабанний дріб дощу
пригадуєш
минулі зради-рани-драми.

21.10.2024 ©Ірина Вірна

Навіщо в обіймах слова?
Достатньо просто тримати.
Це гармонія як ніч і сова,
Вистачить просто мовчати.
Години біжать – це їх справа,
А нам нема куди поспішати.
Хай повільно розкриється мальва.

Мінімум двадцять секунд,
Тримай, не відпускай.
Грай повільно етюд,
Не спіши, почекай…

Тиша, ніч – і темрява густа,
Місто спить, мов тінь нежива пуста.
Ліхтарі, як примари у млі,
Гаснуть кроки в холодній імлі.

Цей час – для загублених душ,
Тут немає ні зір, ані втіх.
Лише музика тягне у мить,
Де безодня холодом спить.

Лине пісня, як шепіт в пітьмі,
Спати зовсім не хочеться в тьмі.
Бо цей морок, як мить на межі,
Вабить серце у сни криваві й чужі.