Не озираюся назад,
Там дощ розмив усі дороги,
Змиває з серця тихий чад,
І сонце сушить слід вологи.

Минуле — мов сипуча сіль,
Що вислизає крізь долоні.
У ньому радість і та біль,
Що довго ще пульсує в скроні.

Там попереду — висота,
Ельбруса велич у скорботі.
Дзвенить повітря, мов струна,
Обірвана в стрімкім польоті.

У кожнім подиху моїм
Моє майбутнє — у цій миті.
Лечу за обрій разом з ним
Крізь дні, які ще не прожиті.

22 квітня 2026 р.