Чому щоразу одне і те саме?
Чому ти знову пішла у тінь?
Чому мою біль ти не хочеш бачити?
Чому твоя поміч — лише коли вигідно тобі?
Я з останніх сил стараюсь для вас,
А у відповідь чую: «Я піду від вас…»
«Я більше не можу, я хочу на волю,
Від сірих обов’язків і від долі».
Навіщо тоді ми це все будували?
Навіщо обітниці Богу давали?
Навіщо любити, навіщо слова,
Якщо втеча — це відповідь головна?
Так, я не ідеальний, я добре це знаю,
Я ради сім’ї себе вщент ламаю.
Змінююсь важко, день за днем,
Я через терни до світла йду вперто.
Але це не стається за мить, за хвилину,
Потрібно чекати, не будувати стіни
Не можна лише вимагати й душити,
Потрібно і власну гординю лишити.
Зміни себе, свій характер, свій спокій,
Зроби до терпіння хоч крок неглибокий.
Бо дім — це робота обох, а не гра,
Коли одному тікати пора.
