Зерно упало на стезю, щоб далі жити,
Зерно упало на стезю, щоб всім радіти,
Зерно упало на стезю і стало квіткою,
Зерно упало і зросло мов маргаритка.

Свою красу росою ранньою вбирала,
Такою ніжною була, мов біла пава,
Та не в саду вона росла, а при дорозі,
У кропиви була вона наче в облозі.
І за навчання у житті голки колючі,
Все тіло ранили її болем пекучим.
То всі краплинки від роси стряхне додолу,
Нема чим вмити ту красу, зів’яла доля.

Таке життя було у квітки той, не до цвітіння,
Хоч у землиці зберегти б своє коріння.
Та від такого навчання та наша квітка,
Кущем шипшини проросла, не маргариткою.

Квітки яскраві мала, та гілки колючі,
І вже повчати почала за біль пекучий,
Всіх тих, хто сам її навчав та не цурався,
Їй біль пекучий завдавав, ще й ображався.

Що та не слухала порад, та ухилялась,
І ось посіяне в житті назад верталось,
До вихователів своїх. Те їм і дісталось.
Все, що посіяли вони, те й обернулось,
Гілками гострими назад вернулось.
***
Не треба у житті своїм так навчати,
Не треба діточок своїх так травмувати.
04.05.2025. Роздуми