Ти і тільки ти
В думах моїх
В серці та житті
Душа співає тобі.
Краще ніж солов'ї.
Щастя немає межі,
Бо зі мною завжди є ти.

Мій світ оживає
Дощі відступають
Тумани осідають
Та сніги розтають
Бо у мене завжди є ти.

Ти — мій спокій і світло,
Руку стисну в долоні —
І стихає весь світ.
У кохання полоні
Пройдемо всі шторми.

Тільки поруч іди —
Будем сильними ми.
Серед тисяч облич
Не загубимося ми.

Кожен подих і крок —
Все для тебе одній.
Серед сотень зірок
Ти — вогонь моїх мрій.
Хай минають літа,
Та не згасне любов,
Бо ти — доля свята,
Що дарована мені.

Ти скрізь — у тиші і у громі,
То сонце ллється, то дощі.
То високо, у чистім небі,
А часом поряд — на землі.

Ти — біль і радість, тьма і світло,
Ти — спалах в темряві ночей.
Ти — ніжна мрія, що лікує,
І холод — що мене пече.

То жар палкий, вода текуча,
То раптом лід, кришталь, алмаз.
То осад тяжкий і сипучий,
А то — легкий, летючий газ.

На смак — мов соковита диня,
Або якесь гірке желе.
М’яка душею й ніжно-пряна,
А то — холодний інтелект.

То тихий спокій незбагненний,
А то — стрімкий каскад подій.
Ти вщент мій світ розбити можеш —
І знов зібрати із надій.

Мій сон сплітає і жахіття,
Й потік із сонячних надій.
То дозволяєш все на світі,
А то кричиш мені: «Не смій!»

До нескінченності я можу
Розповідати, хто ти є.
Та якщо коротко сказати —
Ти щастя сонячне моє!
02 квітня 2026 р.

Чим більше я проводжу з тобою часу,
тим більше розумію, що саме з тобою
я все більше стаю самим собою,
все менше мене тягне в маси,
бо я знайшов життя свого окрасу –
Тебе.
Таку ніжну, щиру та яскраву,
Таку милу, розумну та працьовиту,
Таку свою, красиву та барвиту,
Ту, якій варитиму каву,
Зранку, ввечері чи вночі,
Влітку, взимку чи навесні,
Ти завжди подобатимешся мені.
Моя.
Ти.

Твоя присутність – наче божевілля.
Себе не бачу. Всюди тільки ти.
Твоя відсутність – як важке похмілля,
І неможливо вже себе знайти.
Ніби жива, а дихати не можу,
Бо у повітрі знов тебе нема.
Давно пішов. Залишив насолоду,
І задихаюсь нею вкотре я.
Вона болить, пече і спопеляє,
Розбавлена обманом і дощем,
Щоб не звикала, бо тебе не стало
Ще вчора. І так ще, і ще, і ще…
І знову вчора стало на порозі.
,,Я тут востаннє",- як собі сказав.
О, дихаю. Живу, але в тривозі:
Не хочу,щоб наступний день настав.
І знову швидкоплинне божевілля,
І знову все з обманом і дощем.
А потім – невблаганне те похмілля-
Себе шукаю. Не знаходжу… Щем…

Коли ти був, цвіли ромашки і тюльпани.
Коли ти був, співали солов'ї.
А зараз – квітнуть хризантеми,
А зараз – плачуть мріями дощі.

Коли ти був, бандана яскравіла на чолі,
Коли ти був, чекали звуки і пісні.
А зараз – тиша вкрадлива сичить,
А зараз – день перекриває ніч.

Коли ти був, чи коли я була?
А зараз пісня є? Чи музика німа?
26.06.23 ©Ірина Вірна

Незчулася – а граю в лицемірство.
Не зналася, але тепер свати.
Не вірила, але повсюди звірство.
Не плакала, та це не назавжди.
Не думала, але це все реально.
Не зичила, але ,на жаль , збулось.
Не мучилась, бо ж це все віртуально.
Не скучила. Уже так повелось.

І коли ти прийдеш до мене,
Не побачу твоєї тіні
Не тому, що пульсують вени,
Не тому, що це по обіді,
Не тому, що обрАзи грають
То сумне, то веселе мецо,
Не тому, що уже не мають
Більше наші зустрічі сенсу;
Не тому, що осіння злива
Топить розум – завжди топила,-
Не тому, що весна грайлива
Вже, незчувшись, тепло розгубила.
…Усе просто.Не маєш тіні.
Так, хотіла давно її вбити.
Не могла, стоячи на колінах,
Щохвилини примарою жити.