І що не кажи, а на серці — печаль,
Мов тінь понад краєм, тривога лягає.
Зронили у прірву свій чистий кришталь,
І горді, в кайданах, по світу блукаєм.

Згасили у чварах, розвіяли в дим
Багаття, що волю кувало сторіччя.
І стали у власному полі — ніким,
У власному домі — вигнанці одвічні.

Ми самі звели цю холодну тюрму,
І самі ж скували іржаві лещата.
І замість світанків ковтаєм пітьму,
Чекаючи мовчки на суд і розплату.

Та досить коритись! Збираймо кришталь,
Збудімо вогонь, що сховався в імлі.
Нехай переплавиться в ярість печаль —
Бо ми не вигнанці на власній землі.

Уже наболіло, до тім’я пробило,
Сталева епоха роздерта ущент.
На цвинтарі правди холуї засіли,
І руки Феміди закуті в цемент.

Смеркає від крові, що в небо пролилась,
І гомін шалений крізь всесвіт пливе.
Кати, схаменіться: оце беззаконня
Вам вічним прокляттям у вік проросте.

Сплюндровані душі не стануть мовчати,
Змарнілі серця не простять цих утрат.
Судилося вам ще від болю кричати,
І вже не повернете часу назад.

Століття, закуте у місячні лати,
Століття, омите у крові солдат.
В’їдається в гени пекуча розплата
За все, що ніколи не вернеш назад.

Не тіштесь, о кати, що вас пробачають,
Не сійте даремно в душі сподівань.
Слова ці для вас домовиною стануть,
Земля не простить вам кривавих діянь.

І вітром холодним на душі ці грішні
Зійде неминучість, важка у стократ.
Над волею нашою, терном повитою,
Гримнуть набати одвічних відплат.

Лютуйте востаннє в гордині безмежній!
Ви — попіл, що згине під кроком віків.
Ми ж зродимо ватру свободи звитяжну
Над прахом безславно забутих катів.

І знову вщент розтрощені мости.
І світ тремтить у лихоманці жаху.
Біля корит нажерлися кати,
А люд повзе канавами на плаху.

Мовчання — це не мудрість, а полон.
Страждання — не спасіння і не крила.
Крізь зуби виплюнь цей німий прокльон,
Аби іржа твій дух не надломила.

Тебе, як всіх, розтопчуть — час прийде,
У згоді страху, зради й каяття.
Вороння зграя в лісі загуде,
І в чорний глей ввіб'є твоє життя.

А світ розсудить — він до цього звик,
Застигне у байдужій сліпоті.
І «друг», від тебе відвернувши лик,
За срібняки розіпне на хресті.