ДОДАТИ ВІРШ
АБО
  Лірика життя    Де живе сонце…

Де живе сонце…

Де живе сонце? У синій імлі,
Де в ніч курличуть легкі журавлі.
В хмарах пухнастих, де вітер гуляє.
Де гір вершини у небо вростають.

Сонце – у полі, в колоссі палкім,
В сміху дитячому, в домі моїм.
І у прозорій росі виглядає,
В кожній душі, що звучить і співає.

Взимку ховається в ковдру із хмар,
Щоб нам принести проміння у дар.
А по весні проживає у вітах,
Там, де збирає медок бджола в квітах.

А засинає за тихим ліском,
Вмиті поля огортає крилом.
Та навіть в темні, бездушні години
Сонце живе… у душі України.

19 травня 2026 р.

  Патріотичні    Маніфест

Маніфест

Від Харкова до Львова, від Києва до Одеси —
Ми єдиний народ, що не знає невзгод.
Ми пройшли крізь вогні світових буревіїв,
Зберігши честь роду і вірність надії.
І ніколи ніхто не поставив нас на коліна,
Бо в кожному серці — жива Україна.

Козацька кров пульсує у наших жилах
Ми — діти свободи, в нас – правда, і сила!
Від прадіда-плуга до правнука-сталі,
Ми волю свою ні на що не міняли.
Вона не продажна, а дух – нездоланний
Ми вистоїм разом під небом багряним.

Ця земля не дістанеться лютому ворогу,
Ми не дамо себе в кайдани взути
Ми — світло, що темряву вщент розбиває,
Ми — пісня, що над териконами грає.
Ми не гості на цій Богом даній землі
Ми- господарі власного дому.

Кожен метр нам дорожчий за золото.
Наші діти не підуть із рідного краю,
Бо тут наше коріння, ми це точно знаємо.
Тут наш дім, наша доля і мова єдина,
Бо ми — це і є Україна!

  Патріотичні    Гiркий той час

Гiркий той час

Вже не чути України
Богато не чути
Поглонили галасливі
Та’ як має бути

Грают’ краще
Свищут’ вище
І в паньських кожухах
Перебратися й нам братче
Дихати їх духа

Колисаєм наші діти
Наче вітер квіти
Не по наші заповіти
Будут’ наші діти

І тобі мій рідний сину
Не бачить лелеки
Що приносив нас здалеку
Небом України

І воно собі діброва
І собі т’те поле
Розь’звієм’мось по с‘сім світі
Як ціла полова

1983

  Філософські    Вигнанці на власній землі.

Вигнанці на власній землі.

І що не кажи, а на серці — печаль,
Мов тінь понад краєм, тривога лягає.
Зронили у прірву свій чистий кришталь,
І горді, в кайданах, по світу блукаєм.

Згасили у чварах, розвіяли в дим
Багаття, що волю кувало сторіччя.
І стали у власному полі — ніким,
У власному домі — вигнанці одвічні.

Ми самі звели цю холодну тюрму,
І самі ж скували іржаві лещата.
І замість світанків ковтаєм пітьму,
Чекаючи мовчки на суд і розплату.

Та досить коритись! Збираймо кришталь,
Збудімо вогонь, що сховався в імлі.
Нехай переплавиться в ярість печаль —
Бо ми не вигнанці на власній землі.

  Філософські    Моя ж Україно…

Моя ж Україно…

Що далі, чекати між світом і тінню?
Чий голос шукати, чиє там коріння?
Чи попіл, чи пустка, чи вірна утрата?
Ну в чому ж, скажіть, ця земля винувата?

В глухому мовчанні хитаються зорі,
І світ шелестить на забутому полі.
Гойдається в небі холодна струна,
Над попелом долі зійшов сатана.

Розп'ята в лещатах свобода і воля.
Диктують нам правду, чужя це доля.
Гойдаються пасма на білій березі.
Звук мес не затьмарює думи тверезі.

Гойдається вервиця в руцях попів,
Мов спогад, що світ скоренить не зумів.
Мов рухи Шеврейля, мов віхола жалю.
Ми віримо досі про щастя у раю.

І мертво гойдається гілка кленова,
Над полем із вирвою — ворога мова.
Ридає в гіллі запустілім від жалю
Старий соловейко в колись білім гаю.

І вкотре кайдани бряжчать понад хмари.
Могили грибами ростуть з прапорами.
Забута, зневажена, продана слава…
Моя ж Україно, колись величава…

  Філософські    Набати відплати…

Набати відплати…

Уже наболіло, до тім’я пробило,
Сталева епоха роздерта ущент.
На цвинтарі правди холуї засіли,
І руки Феміди закуті в цемент.

Смеркає від крові, що в небо пролилась,
І гомін шалений крізь всесвіт пливе.
Кати, схаменіться: оце беззаконня
Вам вічним прокляттям у вік проросте.

Сплюндровані душі не стануть мовчати,
Змарнілі серця не простять цих утрат.
Судилося вам ще від болю кричати,
І вже не повернете часу назад.

Століття, закуте у місячні лати,
Століття, омите у крові солдат.
В’їдається в гени пекуча розплата
За все, що ніколи не вернеш назад.

Не тіштесь, о кати, що вас пробачають,
Не сійте даремно в душі сподівань.
Слова ці для вас домовиною стануть,
Земля не простить вам кривавих діянь.

І вітром холодним на душі ці грішні
Зійде неминучість, важка у стократ.
Над волею нашою, терном повитою,
Гримнуть набати одвічних відплат.

Лютуйте востаннє в гордині безмежній!
Ви — попіл, що згине під кроком віків.
Ми ж зродимо ватру свободи звитяжну
Над прахом безславно забутих катів.

  Про життя    Освячена земля

Освячена земля

-Освячена земля –

Летить лелека сіро-сизий,
пливе по небу мокра хмара,
та дощ збирається напасти,
пошарпати й змочить лице.

Кропив те поле він нещадно,
де народились, жили й вмерли,
він кровью й потом освятив їх,
той скрючений і всохлий дід.

А дощ пішов, і рушив в землю,
зарився в самі її недра,
змочив усю, закаламутив!
болото витворив тягуче.

На ранок розтягнуло тучі,
мов халамитників на кручі,
старий почвеняв – бачить поле,
простор блакиті, й землі в житі.

  Патріотичні    Універсал

Універсал

– Універсал –

На ранок ржали дико коні,
виднілися фігури з терикону,
гонець поводдя опустивши,
у супроводі офіцерських лиць.

Численому народу цих земель,
маю завірений царем універсал,
і зачитаю з площі міста Київ,
що відтепер належите ви нам:

"Приказом данним і універсалом,
ділю вкраїну імперії своєї,
по Дніпру пройде світова границя,
за нею Річ і страшна скрутнота"

Знов заржали коні, вчувся тупіт,
зімкнулись хмари, на дощі збиралось,
шумів проліс, тополя одинока в полі,
і та, схилилась тяжко у журбі…

(Автор: Сильвестр Кривенко)

  Філософські    Плем’я байдужих…

Плем’я байдужих…

І знову вщент розтрощені мости.
І світ тремтить у лихоманці жаху.
Біля корит нажерлися кати,
А люд повзе канавами на плаху.

Мовчання — це не мудрість, а полон.
Страждання — не спасіння і не крила.
Крізь зуби виплюнь цей німий прокльон,
Аби іржа твій дух не надломила.

Тебе, як всіх, розтопчуть — час прийде,
У згоді страху, зради й каяття.
Вороння зграя в лісі загуде,
І в чорний глей ввіб'є твоє життя.

А світ розсудить — він до цього звик,
Застигне у байдужій сліпоті.
І «друг», від тебе відвернувши лик,
За срібняки розіпне на хресті.

  Філософські    Земля

Земля

За що ж їй на вік ще такий молодий –
у долі знайшлося сліпого завзяття?
у відчаї й горі кривавих подій
втопити її молоденьке багаття.

Народжена в променях слави дідів –
в багрянім і світлім прадавнім промінні,
та змалечку, з ранніх і юних років
сивіє епоха на цім поколінні.

На чорнім ріллі цих родючих ланів,
що кров’ю до краплі сьогодні омиті,
лягли, як один, всі найкращі з синів
за пам’ять про мамине світло у світі.

І нині одвічна трива боротьба –
гуде поневолена, стомлена сталь.
Вкарбовує пам’ять нові імена
дітей, що втонули у крові, на жаль.

stop wars

[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]
[contact-form-7 id="87" title="Formularz 1"]