Від тополь в’ється стежка
до гаю,
У волошках та маках вінком,
Гороби́ну принадила зграю
Вже пшениця достиглим зерном.

Ту росу, що зали́шив дощ зранку,
Допив вітер, і сліду нема,
Простелив луг свою вишиванку—
В ніжних квітах зелена трава.

Далі стежка, крізь щебет та
шелест,
Попід хлюпіт води біля верб,
Споришами рясними десь стелить,
Десь зникає, час ніби стер.

19.01.2026.
Ганна Зубко

Уже весна поза вікном,
Теплом все огортає,
Ступає гаєм і садком,
Вздовж берега гуляє.

Там свіжість річки,
хлюпіт хвиль,
І щебет не втихає,
Там чаєк білий помах крил
Все вітер обіймає.

07.03.2025.
Ганна Зубко

• Твір:

  Білосніжні ромашки, палає
  В маках поле, немовби, горить,
  Всюди погляд біжить-поспішає,
  В зелень лугу і гаю летить.

  Сколихнув вітер ніжно калину,
  І шумлять колосисті поля,
  Спів полився
  пташиний в долину,
  Йде-ступає в нім постать моя.

  А калина... калина квітує,
  Джерело біля неї все б'є,
  І струмок повз болото прямує
  В невеличке, все те ж, озерце.

  Хлюпіт хвиль
  приведе у задуму,
  І на мить стане погляд, замре,
  Пробіжиться по схилі крутому,
  У природи глибінь зазирне.

  02.02.2024.