Дивлюсь на тебе, сонечко моє,
І кожен раз я серцем розумію:
Все найдорожче, що у мене є —
Це ти, моя квіточка гарненька.

Я вже кохав, коли тобі було лиш вісімнадцять,
Хоч про твоє буття тоді не знав.
Не міг і в найсміливіших думках сподіватись,
Що долею тобі «донецький неформал» став.

Той мусульманин, що знайшов нарешті Бога,
Став для тебе опорою в житті.
Тепер у нас на двох одна дорога,
І світло сяє на твоєму бездоганному лиці.

Твоя усмішка — для душі розрада,
Твої обійми — ніжність неземна.
Ти — мій спокій, моя мрія і відрада,
В моєму серці ти була, є і будеш назавжди.

Я дякую єдиному Аллаху,
За те, що ти — частина моєї душі,
Ти — найцінніша в світі людина,
Й не треба мені нікого, окрім тебе-
Єдиній, щасливій бездоганній дружини моєї.

Сонце сліпить крізь штори
Світ прокинувся навколо
Я зпозаранку схопився,
А син навіть не шолохнувся.

Мій коханий міцно спить
Спокій його ніщо не займає:
Кавомашина шумить
Хтось по кімнатах ступає.

Сон у дитини легкий,
Він собі усміхається
Мовить щось лагідно уві сні
Й далі в думках десь ховається.

Нехай ще трішки погуляє в снах,
Де сонце лагідне і небо синє.
А я застигну з щастям у очах —
Люблю тебе понад усе, мій сину.

Весь світ чекає, гомінкий і рухливий,
А тут — тиша і усмішка малого.
Я поруч з ним — а значить, я щасливий,
І вже не треба більше нам нічого.

​Нас народили, в світ широкий випустили,
З батьківських гнізд у вільний лет відпустили.
Ми теж побрались, діток народили,
У всесвіт власний крила їм відкрили.
І так століттями — незмінне коло,
Але навіщо ми прийшли у долю?
​Навіщо все це нам? Яка ціна?
І що отримаєм, коли прийде весна?
У чому сенс? Невже лише в продовженні,
В безкінечних днях, у муках і народженні?
Невже щоб радість краплями збирати,
Чи все життя у праці проминати?
​Шукати щастя на Землі гріховній,
Чи будувати капітал у скрині повній?
Навчатись, вчити, книжками горіти,
І просто так — поміж ділами — діток народити?
Невже це все? Лиш видих і обман?
Невже життя — порожній, злий туман?
​Дайте відповідь: навіщо я з'явився?
Для чого в цьому світі опинився?
Навіщо я існую, пишу і живу,
Чому крізь терни до зірок пливу?
Навіщо? Навіщо? Навіщо?

Я дякую Богу за все що я маю:
За серце,
за подих,
за віру святу,
За мудрість,
за вміння й земне розуміння
й пізнання того, з ким я поруч іду
За зоряне небо,
за вітру обійми,
за сонячний ранок,
за літнє тепло
За чистії роси й за гостре каміння,
йдучи по якому ти віриш в добро
За щирих людей,
за чарівную мову,
за пісню співучу, що в грудях бренить,
За посмішку з ранку
й душевну розмову,
за кави ковток і за радості мить,
За зиму і літо,
за весни суцвіття
і осені шелест земних кольорів
Я дякую Богу за все що я маю,
Що Господь мені дарувати хотів

Я дякую Богу за все що я маю:
За серце,
за подих,
за віру святу,
За мудрість,
за вміння й земне розуміння
й пізнання того, з ким я поруч іду
За зоряне небо,
за вітру обійми,
за сонячний ранок,
за літнє тепло
За чистії роси й за гостре каміння,
йдучи по якому ти віриш в добро
За щирих людей,
за чарівную мову,
за пісню співучу, що в грудях бренить,
За посмішку з ранку
й душевну розмову,
за кави ковток і за радості мить,
За зиму і літо,
за весни суцвіття
і осені шелест земних кольорів
Я дякую Богу за все що я маю,
Що Господь мені дарувати хотів