​Я не вчу їх жити за книгами чи по складах,
Життя — це не тиша бібліотечних полиць.
Я вчу їх триматися впевнено на ногах
І не падати перед труднощами ниць.

​Моє слово не гучне, воно пахне роботою,
Тим металом і хлібом, що я добуваю щодня.
Я вчу їх: людина стає золотою,
Коли знає, що честь — то її головне вбрання.

​Дивлюсь у їхні очі — чисті, немов джерела,
І бачу в них завтрашній день нашої землі.
Я кажу їм: «Будьте міцними, як старі дерева,
Що корінням тримають планету у чорній млі».

​Не бійтеся праці, не бійтеся бути чесними,
Навіть якщо світ навколо грає в криві ігри.
Будьте у помислах світлими та небесними,
А в захисті дому — дужими, наче тигри.

​Я хочу, щоб вони пам’ятали мій втомлений крок,
Який завжди вів мене тільки вперед, до мети.
Батьківське слово — це найважливіший урок:
Як залишитись людиною і крізь вогонь пройти.

​Коли я мовчу, обіймаючи їх за плечі,
Вони відчувають мій спокій і мій захист.
Бо сила батьківська — в правді, у кожній малій речі,
В умінні любити і вмінні тримати свій хист.

​Я передам їм цей гартований дух у спадок,
Щоб вони будували свій шлях без вагань і страху.
Бо батькове слово — то вічний і правильний порядок,
Що світить, як сонце, на кожному їхньому шляху.