Є в світі місце, де час зупиняє свій біг,
Де гаснуть конфлікти і втому змиває водою.
Це той особливий, чеканий вечірній поріг,
За яким я нарешті стаю самим собою.

​Там запах вечері дорожчий за золото й лавр,
Там дитячий сміх лікує всі рани на світі.
Я там не боєць, не воїн і не каменяр —
Я просто тато, чиї очі любов’ю зігріті.

​Я скидаю важкість денних думок і турбот,
Залишаю за дверима все те, що боліло.
Мій дім — це мій острів, мій захист і мій оплот,
Де серце нарешті б’ється спокійно і вміло.

​Тут тиша не тисне, а лагідно в плечі цілує,
Тут кожен куточок знає мій подих і крок.
Родина — це той океан, що мене рятує,
Коли я в житті заходжу на новий виток.

​І хай завтра знову зміна на п’ятнадцять годин,
Хай знову дорога і праця до самого поту —
Я знаю, що я у цьому світі не один,
І маю куди принести свою чесну роботу.

​Я п’ю цей вечір, як чисту джерельну воду,
І дякую Богу за світло у ріднім вікні.
Бо саме вдома я відчуваю справжню свободу,
Яку не замінять жодні багатства земні.