Ти прийшла й розквітнув світ
Зникли холод, біль і тінь.
В серці враз розтанув лід,
Як весняна рання повінь.
Промінь сонця в кожнім русі,
Подих ранку на вустах.
Ти несеш мені спокусу —
Жити знов у чудесах.
Ти для мене райський сад,
Де цвіте нове життя,
Ти — любов, на сотні літ,
Без прощань і вороття.
Там, де ранки у золоті сяють,
І хмари пливуть, мов човни, —
Де пісні над полями лунають,
Та в серці — шрами війни.
Тут дітки сміються крізь сльози,
Рідна мати ховає листи.
На попелищі троянди,
Прагнуть, знов розцвісти.
Там вітер шепоче молитву,
І небо тримає скорботу,
Там люди стоять, непохитно, —
І захищають небес висоту.
Країно світла й болю,
У серці моєму живи.
Через темряву й неволю
Світлом любові пливи.
Господи, Отче наш милий,
Зглянься на землю святу,
Любові дай неньці і сили,
Дай світла в дорогу круту.
Хай в полі колос дозріє,
І пісня хай в серці живе,
У сильних долонях надія
Хай кожного дня оживе.
Край захисти від недолі,
Від підступів, зради та бід,
Щоб була воля у чистім полі,
Дай мир нам, на тисячі літ.
Щоб діти зростали щасливо,
Й матусі не плакали знов,
Даруй же нам Боженька силу,
І віру в перемогу, й любов.
Ця земля – де кожна грудка знає,
Як вогонь і кров злились в єдино,
Де народ свободу не втрачає,
Все тому що ми із України .
Тут калина плаче в полі,
Де зникає знов солдатська тінь,
І вітри шепочуть тихо долі,
Про безсмертний подвиг поколінь.
Не згасить ні час, ні злі пожари,
Ту любов, що в серці ожива,
На небі душі їх безсмертні стали,
Всі ті кого забрала в нас війна.
Земля героїв — ніколи не здається,
Тут кожен камінь знає свою долю,
І поки серце українське б’ється —
Воно бореться із ворогом за волю.
Обіймаю тебе думками —
Крізь тишу, крізь ночі й роки,
Де слова стають між нами
Прозорі, неначе струмки.
Ти далеко, а серце відчуває,
Як ти дихаєш в снах моїх,
І душа, немов би страждає,
Знову тягнеться на твій поріг.
Обіймаю тебе маленьку,
Без рук, без тепла долонь —
Лише серце шепоче тихенько:
“Ти моя, навіть крізь сон”.
І коли розчиниться ранок
У мряці, в дощах, де тумани —
Я знову прийду, як світанок,
І обійму тебе… думками.
Я вірю в тебе, моя країна,
У серце, що б’ється в народі єдинім,
У могутній народ що не став на коліна,
У полі жовтому і в небі синім.
Тебе не зламали ні бурі, ні грози,
Ти — пісня і доля, і вічний вогонь.
У кожному серці, у кожній дорозі —
Живе твоя воля і твій вільний закон.
Я щиро вірю в твої покоління,
Що сіють добро, а не ллють кров’ю.
Із болю зростає нове коріння,
Що квітне радістю, щастям, любов’ю .
Ти встанеш ще краща, могутня і вільна,
З усмішкою сонця крізь темряву знов.
Я вірю в тебе, моя Україно, —
Ти вільна, ти в серці ти є любов.
Під серцем маю небо — мов океан без дна,
Де тоне тиша й мрія розквітає,
І в кожнім промені живе любов одна,
Що душу й тіло ніжно надихає.
Воно у мені світлом виграває,
Коли навколо тьма і завмирає слово,
І навіть біль у ньому не тримає —
Лише росте кохання, знову й знову.
Під серцем маю небо — там зоря,
Що крізь ніч веде мене у невідоме,
Я все пройду і гори і моря,
Бо в мені небо — безмежне і свідоме.
Ти — моя молитва в тиші ночі,
Шепіт серця, що не знає слів,
Ти — вогонь, що світить мені в очі,
І спасіння в бурях диких снів.
Твій кожен подих — ніби сповідь ніжна,
А теплий погляд — віра без кінця,
Ти — є любов, свята і безгрішна,
Що живе в глибинах мого серця.
Я блукав у світі без причалу,
Та почув твій голос крізь дощі,
І душа моя тебе впізнала —
Між усіх, як світло у ночі.
Ти — моя молитва, ти – мій спокій,
Мій всесвіт, мій вічний храм,
І коли впаду я між зорями —
Я знову зійду до тебе там.
Я дихаю тобою, Україно,
Твоїм ранковим подихом степів,
Твоїм безмежним небом і калиною,
Що плаче біля спалених садів.
Я чую пісню рідної країни,
Вона летить у тумани й світи,
У ній — любов, що з болю проростає,
І сила, що дає мені рости.
Тобою я живу в часи тривоги,
Коли гуде над полем грім війни,
Коли сини стоять на межі змоги,
Щоб знов розквітли мирні твої сни.
В надії бачу мрії всі здійсненні,
А вітер волі шепче через край:
“Живи, моя свята, благословенна, —
Не згасни, Україно, не вмира́й!”
Ти — пісня, що живе в мені,
Немов весняний подих в полі.
Твій голос грає в далині,
Мою мелодію любові.
Твоє тепло, в душі горить,
Коли навколо сірі дні.
Твоє ім’я — мій тихий щит,
Що береже мене у сні.
А нота серця, мій мотив,
Що грає вічно, без зупину.
Ти в кожнім подиху, в дощі,
У сонці в зірці у хвилині.
Ти — музика, що не стихає,
Живеш у жилах і на сцені.
І навіть тиша промовляє:
“Ти — пісня, що живе в мені…”
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
