Коли тебе немає поряд
Коли тебе немає поряд —- світ завмирає,
Вітри шепочуть в тиші між гілок.
Мов сріблом вкритий, час тече й зникає,
І простір втрачає теплий свій ковток.

Твій голос—- мов струмок, що в серці грає,
Твій погляд —- сонця світло уночі.
Та зараз ніч мовчить, душа вмирає,
Бо ти далеко і мовчать ключі.

Куди не гляну —- пусто і самотньо,
Лише думки летять у твій політ.
Без тебе день —- життя безповоротньо,
Без тебе гасне зовсім світ.

А ле я вірю: все ще повернеться,
Твій крок наповнить простір мій життям.
І кожна мить в теплі зіллється,
Бо ти —- мій світ, мій вічний храм.

Тихо в саду, місяць ясний,
Чекає вона день за днем.
Зорі шепочуть, день весняний,
А на серці панує лиш щем.

Він десь далеко, там на війні,
За рідну землю стоіть.
Її молитва в кожнім дні
Йому, мов оберіг, летить.

На стіл поклала хліб і сіль,
Віконце світлом огортає.
В очах —- сум і надії біль,
Але душа не відступає.

“Вернись, кохани, щастя моє,
Ми будемо разом, як хотіли.
Земля цвіте, під небом ми двоє—-
Ти, що боронив, і я, що любила”.

І знов на світанку її пісня лине,
Як дзвінка молитва в ранковій імлі.
Кохана чекає, в серці віра не згине,
Бо любов переможе всі бурі й вогні.

Він пішов за нас, за світлий день,
За радість вільну, за спокійний сон.
У бій набрав із собою пісень
І віру у те, що вистоїть кордон.

Він захищав далекий обрій рідний,
Щоб вільним був для нас той назавжди.
Палив вогонь у серці його грізний,
Але лишив для нас тепла сліди.

Тепер його немає між живими,
Та в кожнім вільнім подиху —- він є.
Він з нами у вітрах, він із близькими
Й у небі, що у верховітті виграє.

На полі бою, де сурми гудуть,
Де вітри свободи шляхами ведуть,
Стоїть воїн, мов скеля міцна,
Незламний, як українська весна.

Його серце палає, як червоні вогні,
За мир і свободу, за ясні дні.
Він знає, що в нього вибір один —-
Служити народу та безпека родин.

Клинок його сяє, мов сонця промінь,
В очах його —- мудрість і ворога тінь.
І кожен удар —- то за нашу свободу,
За ниви квітучі, незалежність народу.

Не боїться він бурі, пітьми і ночі.
Його воля міцна, хоробрі очі.
В душі його правда, у серці —- любов,
І вірність народу несе він всім знов.

Хай згадають про нього крізь віки і час,
Як про того, хто виборював волю для нас.
Хай зорею палає його земний шлях.
Наш воїн хоробрий сіяє, як стяг!

Нерівний бій… і серце завмирає,
Де правда й кривда знов стають на путь.
Гуде земля, і небо обіймає
Сміливців, що до перемоги йдуть.

Один за всіх, і всі проти одного.
Він, мов гора, стоїть на краю зла.
І хоч вогонь шле вінця золотого,
Він бореться, бо воля та жива.

Нерівні сили, рівна та відвага,
Бо честь не міряють все ж кількістю набоїв.
Якщо впаде він, але не повага,
Його вогонь запалить тисячі героїв.

Бо в битві тій важлива не лиш слава,
А істина, що сяє крізь пітьму.
Нерівний бій —- це поклик до відваги,
Безсмертну душу зробить він йому.

На небесах немає мірил,
Хто на яхті, а хто без вітрил,
Хто багаті, хто бідні,
Бо перед Богом всі рівні.

Не так важливо, звідки ти родом,
Який твій статус чи рід.
Не мають ваги титули, гроші,
Душа —- ось істинний світ.

Чи в палаці, чи в бліндажі,
Чи ї си в ресторані, чи сухі коржі.
Перед Богом всі ми, як діти,
Ми в Його очах немов квіти.

Розділяють нас тільки страхи земні,
Та в серцях палають думки одні,
Любов, що з’єднує світло і тіні.
Перед Богом ми всі рівні.

Госпіталь —- то храм віри і надії,
Де серце вчить болю, а розум —- дії.
Де руки тримаються за нитку життя,
Де кожен момент —- це співчуття.

Тут стіни шепочуть про сльози і мрії,
Про ночі без сну і розбиті надії.
Але в кожнім куточку є промінь тепла,
Що душа серед болю і страху знайшла.

Медсестра, як янголик у тиші нічній,
Лікар —- герой у броні неземній.
Вони плетуть долі, як шовк на тканині,
Життя повертають кожній людині.

У вікна приходить світанок ясний,
Несе із собою нам день осяйний.
І навіть крізь темряву чути слова:
“Ми це зробили —- людина жива”.

Госпіталь —- це надійний тин,
Це віра у те, що в житті не один.
Тут кожен момент —- це новий шанс,
Де біль завершується, а світло для нас.

Серед ночі темної, в гулкій тишині,
Де страх і смуток вже знайомі мені,
Стоїть зі мною пліч-о-пліч
Мій побратим, як брат, як клич.

У серці в нас одне бажання,
Не задля слави чи визнання,
А для майбутніх мирних днів—-
Захищати землю від ворогів.

Разом долаємо біль і втому,
Кожен день—- це крок до дому.
Та знаємо: якщо впаде один,
Другий підтримає, як рідний син.

Він —- мій щит, я —- багато речей,
Всвіті немає надійніших плечей.
І вірю я, що прийде час,
Коли побачимо свободи вальс.

А поки ми в буремнім краю,
Де ніч у хмарах зорю ховає.
Ми стоїмо в однім строю,
Щоб захистить землю свою.