Закінчилися набої в бою,
І тиша зависла, і мрії.
Тримав автомат, як долю свою,
Як символ своєї надії.

Ніч зійшла в цих днях лихих,
Стоїть серед ночі воїн.
А серце палке у грудях живих
Шепоче : “Немає набоїв”

Довкола —- мовчання та страх,
Ніхто не зрадить, не злякає.
Але що ж робити, коли в руках
Лиш тінь набоїв згасає?

Закінчилися набої, та є ще дух,
І воля в очах палає.
Бо навіть без зброї, без вправних рук
Герой свій шлях обирає.

Силою слова, з вірою в дні,
Він стане щитом для нащадків.
Хоч кулі скінчились, але не пісні,
Не згасне вогонь його спадку.

Мародери, стоп біля порога,
Світ не для грабунків, а для доброти.
Розруха й сльози —- це не перемога,
А шлях до прірви, зла і самоти.

Залиште те, що ви не придбавали,
Не руште те , що в серці в нас живе.
Краще б будували, а не обкрадали,
Краще в світ любов несли, нове.

Руки для праці, серце —- для любові,
Розум —- для думок, а не для брехні.
Мародери, прийдуть дні ваші судові,
Цей світ належить всім, ви не одні.

Земля тверда, і небо вічне,
Копають позиції люди звичні.
Багнет у руках, мрії про перемогу,
Вони вибирали нелегку дорогу.

Кожен удар —- то крок до мети,
Там, де світло бореться із темноти.
В окопах рідних, в землі своїй,
Пліч-о-пліч стоять в боротьбі нелегкій.

Шум лопат і сердець биття,
Крізь втому і біль —- до нового життя.
Земля приймає і дає сили,
А ми тримаємось, мов крила.

Копаємо глибше, аж до серця землі,
Щоб жити, щоб бути на нашій війні.
Копати позиції —- значить стояти,
Щоб Україну разом захищати.

Приснись мені, як тиха ніч,
Як літній дощ на листя впав,
Як зоряний небесний клич,
Що серце раптом закохав.

Прийди, мов вітер із лісів,
Мов шепіт трав, мов світла ніжність,
Щоб серед тіней і часів
Знайти ту саму теплу втішність.

Приснись, як місяць у вікні,
Що світлом тче нічні казки,
Щоб зникли спогади сумні
І знову світ ставав легким.

Бо в снах, де ти —- мій спокій спить,
Там дім і ріднеє село.
Приснись хоча б на одну мить,
Любов щоб серце віднайшло.

Вогонь і дим, і дзвін гіркий,
Мов тиша рветься на шматки,
Ніч стала днем, а день пітьмою,
Життя змішалося з війною.

Пішли вони у лютий бій
З надією у серці мрій.
Вперед крізь страх ,крізь біль і кров,
Бо вірять в правду і любов.

Ворожий крок, тремтіння грунту,
Здавалось світ, як гора брухту.
Та в кожнім серці палахкоче
Незламний дух, що жити хоче.

Утомлені руки стискають зброю,
Поряд товариш ділить туж долю.
І в кожного погляд — ми тут до кінця,
Це наш рідний край, це обітниця.

Перші дні, як тривалі роки,
Та сильні наші будуть кроки.
Бо в кожнім серці вічний трон —
Свободи дзвін, її закон.

Добровольці — серця великі,
Їхня справа свята і безлика.
З полів буденних і гір високих
Вони стають до справ жорстоких.

Не за медалі й не за славу,
А за Вітчизну, її право.
Їх кличе голос, їх тягне доля,
На їхніх плечах — вся наша воля.

Ідуть вперед крізь вогонь і сльози,
Несуть у серці любов і грози,
Їхні дороги тернисті, криваві,
Але в них душі такі величаві.

Добровольці — наш світлий приклад.
Вони, як світанок, у темряві виклик.
Бо кожен із них — це звитяги частина,
Це наше майбутнє, це світла перлина.

Тож хай їхня сила не згасне у часі,
Хай мир засіяє у ясній прикрасі.
Святі добровольці, ви вічні герої.
Перемоги вам, щастя і долі легкої.

Ми жили гарно, без тривог,
Сміялись діти в дитсадках,
Душа співала між доріг,
Де цвіт квітучий на лугах.

Дзвеніла пісня українська
В обіймах рідної країни.
Та раптом хмара, вже російська,
Прийшла, зламавши наші стіни.

Розбили мрії, тишу й дах,
Та серце наше не скорилось,
У кожнім болі й в небесах
Зерно надії все ж зростилось.

Ми пам’ятаєм школи та садки,
І рідну нашу пісню колискову.
Хай грім війни замовкне навіки,
Щоб мирне сонце вранці зійшло знову.