Америко дайте нам зброю,
Щоб захистити свій край,
Де стогнуть поля від болю,
Де ворог спалив наш рай.

Ми віримо в силу свободи,
Ми знаємо ціну війни.
Ми прагнемо ясної долі,
Де світло, а не полини.

Ваш голос лунає далеко,
Як промінь, де темрява сіра.
Де за правду стояти нелегко,
Там міцна стає наша віра.

Америко, дайте нам силу,
Щоб долю свою зберегти.
Бо віримо: разом ми зможемо
До миру дорогу знайти.

Багаті не воюють —- в них інший фронт,
Де зброя —- це гроші, а час —- горизонт.
Вони, як стратеги, що рухають світ,
Будують палаци, лишають свій слід.

В їхніх руках —- влада, ресурси верхи,
У кабінетах шикарних —- тиша й гріхи.
Не чути їм стогонів зруйнованих хат,
Не видно з-за стін їхніх золотих грат.

Багаті не воюють —- їм легше платити,
Чужими руками свої справи крутити.
Солдати в полях, де кривавий туман,
А багаті за це піднімають стакан.

Та час не забуде, що правда одна,
І дзвін справедливості б’є, мов струна.
Бо війна не обирає, хто винний, хто ні.
Та багаті не воюють —- вони у тіні.

Ми сильні коли разом стоїмо,
Коли єдине серце в нас палає.
Коли під одним небом живемо
І віра у майбутнє не згасає.

Ми сильні, коли руку простягаємо,
Рятуючи того, хто впав на мить.
Коли в словах любові не ховаємо
І душа, як промінь, лиш теплом горить.

Ми сильні, бо єдині в боротьбі,
У кожному ударі серця —- сила.
І мрії всі, що маємо в собі,
Зростуть, як квіти, якщо будуть крила.

Ми сильні бо довіра нас тримає,
Як берег, що тримає берег другий.
Ми разом, і любов нас огортає,
І разом ми долаєм всі недуги.

Тож пам’ятай, що поруч є підтримка,
Що ми в єднанні зможемо усе.
Бо разом ми —- мов горда, вічна квітка,
Що ворога як буря рознесе.

На передовій, де вогонь обіймає
І сталь по землі важко кроки кладе,
Піхота стоїть, небо мовчки тримає,
Бо серце солдата до битви веде.

Крок за кроком —- безстрашна дорога,
Де кулі шепочуть про правду і біль.
Вони —- стражі миру, як воля і змога,
Нищити ворога —- головна у них ціль.

В болоті, в мороз, під дощем чи у спеку
Вони не здаються, мов камінь міцні.
Їхня віра в країну —- мов прапор далеко,
Що сяє у битві, у темряві днів.

Піхота, солдати, сердець оборона,
Їхні кроки, мов хвилі, ведуть до мети.
За ними країна, за ними кордони,
За ними мільйони —- надія й світи.

Хто землю нашу захистить,
Хто рідний край від зла укриє?
Хто слово правди сповістить,
Як тиша гірко в душі виє?

Хто стане першим у строю,
Коли над прірвою майбутнє?
Хто скаже світу: “Я живу!”
І кине виклик, хоча зло могутнє?

Якщо не ми то хто повстане,
Хто зболений обійме світ?
Чи буде ще така держава,
Де в кожнім серці —- сонця слід?

Якщо не ми, то з ким надія
Піде в безсмертний свій політ?
Ми —- ті, хто вірить, дихає та мріє,
Ми —- сила, що оновить світ.

Коли зривається у небі грім
І вітер зносить тихий дим,
Коли здається, що нема надії,
Вони з’являються, як світлі мрії.

Вони без зброї, без важких щитів,
Лиш із душею, повною чуттів.
Несуть тепло, любов і світлий шлях
У темряві —- мов зорі у руках.

Вони знаходять сили там, де тяжко,
Де сльози ллються, наче вічна казка.
Збирають кожен хлібний шмат,
Щоб дати ближньому свій вклад.

Ночами й днями без упину
Для тих, хто вірить у щасливу днину.
Волонтери —- це голос волі,
Що шепче тихо; ” Ми разом у долі”.

Тож вклонімося їм за труд нелегкий,
Без них цей світ був би геть не такий.
Бо їхні серця —- благородне буття,
Що веде Україну до нового життя.

Ой у степу, де вітер гуляє,
Лазить кацап, унітаз десь шукає.
Не золото і не алмаз,
Йому потрібен чужий унітаз.

В хаті багато чужого добра,
Треба все вкрасти, в очах жадоба.
“Все заберу —- в болота понесу,
А домівку українську вщент рознесу!”

На плечі з гордістю несе здобуток,
Сміх і гріх —- а для нього прибуток.
Відколи в селі він упав із небес,
Унітаз для нього найвищий прогрес.

Та доля хитра, як на вітрі вогонь,
Унітаз —- не скарб, а труд людських долонь.
Кацап тягне. а люд сміється.
Його ” здобуток” славою ллється.

От така у героя слава:
Унітаз вся його недолуга держава.
Якщо йде з мішком і смердить як цап,
Це унітаз несе кацап.

Пілоти, герої вітрів і хмар,
Ви піднімаєтеся в сині простори.
Крилом літака розтинаєте жар,
Де вітер співає крізь море і гори.

На висоті, де панує політ,
Де сонце торкає вершини гір,
Ви чуєте серцем всесвіту звіт
І далі злітаєте в безмежний простір.

Ваш шлях —- це не просто маршрут на мапі,
Це мрії про вільність і простоту.
Ви —-майстри небес, ви надія в захваті,
Що світла тримає святу висоту.

Вітер хай завжди вам буде у спину,
А хмари обіймуть, як друзі в польотах.
Небо шанує вас в світлу годину,
Пілоти герої в небесних роботах!

Грім вогню, що не згасає,
Залп могутній серце крає,
То артилерія —- наш щит,
Сила що веде до битв.

У степах і горах лунко,
Міць її відлуння чутно.
Гармати б’ють —- земля тремтить,
Сонце в димній млі горить.

На варті дня і в нічну мить,
Артилерист без сну стоїть.
Пліч-о-пліч друзі, як один,
Пускають залп з своїх машин.

Кожен снаряд —- то крок до волі,
Кожна ціль —- то край неволі.
Ворог знає: несе страх,
Артилерія —- це справжній жах.

Хай лунає гімн звитяги,
Для героїв більш наснаги.
Артилеристи —- Боги війни,
Символ сили та України сини.

Гуде мотор, і дим клубочиться,
По переду —- вогонь і бій.
Сталевий звір по полю мчиться,
А в серці —- спокій, честь і стрій.

Він не шукає втіхи і слави,
Його броня —- то дім і Бог.
Вогонь в очах, в душі відвага,
Він перший там, де суне ворог.

Полями йде крізь бурі і грому,
Де неба синь зливає кров.
І кожен постріл —- крок до дому,
До рідних гір та до дібров.

Про танкіста пісня лине,
Його шанують у серцях.
Він —- оборонець Батьківщини,
Що світить правдою в руках.

Нехай війна —- це біль і втрати,
Та він тримає фронт і стяг.
Танкіст —- це той, хто може знати,
Що честь і сила —- його шлях.