Зима - не зима, без снігу, морозу,
Та настрій зимовий - крижаний, наче лід...
У серці той лід, як айсберг холодний
Усе заморожує на нашій землі ...

Заморожує радість і щастя дитяче,
Вкриває тим льодом теплоту у очах ...
Ми ніби у царстві, де править негода -
Негода із болю, із горя, із втрат...

Червона сторінка, точніше, кривава,
Ніяк не закінчиться в книжці "Війна"....
В тій книжці моя Батьківщина страждає,
В тій книжці вмирає чиясь мама й дитя ...

І в кожному розділі книжки - є кат,
Один і той самий - лукавий і підлий.
Він з радістю й легкістю забирає життя
Того, хто людина, того, хто є українець...

Не зміг він простити нам радість, і успіх, і єдність,
Не зміг він дивитись на наші родини щасливі....
Бо заздрісне "серце" того, хто нам "братом" вважався -
Давно вже зігнило і вкрилося брудом та цвіллю.

Там серця нема - там прірва і вічна безодня,
Та їх не мине, попри все, справедлива розплата.
За кожну дитину, яка вже не побачить "сьогодні",
За кожну останню хвилину на фронті солдата.

Стільки болю і сліз, стільки горя й втрат у родинах,
Стільки втрачених доль, непрожитих щасливих років...
Стільки має іще пережити біди Україна,
Щоби ворог нарешті, навіки- віків, зрозумів,

Що не має він шансу народ український здолати,
Той народ, що сміється крізь сльози, ще й співає пісні.
Той народ, що собою прикриє дружину, чи брата,
Той народ, що не знає дорожчого від своєї землі ...

Хай час залікує всі рани на серці, в душі...
Нехай висохнуть сльози від болю, але ллються від щастя...
Нехай знову радіють всі діти на нашій землі,
Нехай хлібом пахучим українські поля колосяться!

Промайне та зима, що вже рік нас тримає в полоні.
У полоні тривог... Та весна недалечко сховалась.
Переможна весна - без війни, без смертей і без болю.
Тільки віримо щиро - перемога буде за нами!